fbpx
Дозвілля
Віктор одружився з Аллою, коли у неї вже було двоє дітей: 7-річна дівчинка і син 5-ти років. Алла була з тих, хто не сидить без чоловіків, і після офіційного шлюбу з дітьми, який був на межі розпаду, кілька разів вже була в стосунках. А ось з Вітею вийшло надовго

Напевно, вони і не думали одружитися, просто закрутили роман. Аллі тоді було в районі 35-ти, Віктору під сорок. Проте, почали жити разом, після розписалися. Зараз вони в шлюбі років шість, з боку здавалися нормальною сім’єю. Для дітей він не «тато», але з рідним батьком вони спілкуються зрідка. А мамин чоловік і в школу відвозить, і у відпустку всією сім’єю, і все таке інше. І ось, будь ласка, уривки з нашої бесіди.

«Ось ти чому не вийшла заміж після розлучення? Правильно, тому що розумна. Ну не буде чужий чоловік твоїй донці татом, то нехай краще немає ніякого! А я телепень. А тепер ось спокою не знаходжу. Знаю, що це не по-чоловічому, так. Але не можу я до них звикнути та й не хочу. Вони мені абсолютно не потрібні, я вже тільки чекаю, коли вони виростуть, а це ненормально. Але дружині сказати про це боюся: ясно, що таке не говорять. А у мене вже сили ніякої немає, і я зриваюся, звісно».

«Та ну тебе, Віть… Ну що вони тобі такого роблять? Діти та підлітки, яка різниця, чиї? Ти для них наче батько, вони звикли. Щось не віриться, що ти такий ось злісний». Я, чесно, кажучи, розгубилася від цих зізнань і так ось намагалася його якось заспокоїти. Але він не вгамовувався.

«Вони звикли, а я ні, так. Тому, що не я в них на шиї сиджу, а вони у мене. Грошей на них знаєш, скільки відлітає? І, може, були б мої, було б нічого. А так злість бере. Я і не рахую, що чоловік повинен волочити дітей чужого чоловіка на собі, ну ось з якого дива?! Йому начхати, а мені вони хто, щоб життя своє витрачати? Я не збирався в батьки, я, може, і до своїх не особливо готовий був. Просто розслабився і пішов на поводу, а зараз сильно шкодую. Періодично думаю розлучитися, тільки почуття до дружини якось ще утримують. Але, боюся, не втримають скоро».

Дружина окремо, діти окремо.

Коли розради не допомогли, мені захотілося дізнатися, усвідомлена це позиція чи просто випадкове судження. Але виявилося, що у чоловіка є теоретична база і він упевнений, що виховувати чужих дітей в принципі ненормально.

«Я взагалі не розумію, чому вважається, що жінка з дитиною чоловікові подарунок? І що він повинен ні з того, ні з сього раптом взяти й прийняти її як рідну. Якою би вона не була, хоч золотою, не вийде. Що ви справді, у це вірите, наївні? Упевнений, що будь-який чоловік, якщо його запитати, такого наговорить про дітей дружини – вуха зів’януть. Чесніше поводяться ті, хто відкрито відкидає чужих дітей і не робить з себе добренького, як я.

Поки вони були маленькі, ще якось було нічого. Тепер у мене прямо відраза. Обидва проблемні, характери не знаю в кого – може, і в їхнього батька. Я ж не знаю, чому вони розлучилися. Не хочу я їх взагалі виховувати, нерви свої витрачати. Вони і матір рідну не особливо поважають, а далі що буде? Іноді думаю, може, їх до нього сплавити вже. Або до бабусі. Не дочекаюся, в загальному, коли почну жити для себе. Дружину люблю, кидати її не хочу. Але ми ж з нею толком і не буваємо. Діти на шиї».

Борг або тягар?

Словом, я тут опинилася між двох вогнів. Тепер я знаю те, чого не знає його дружина, ну так вже вийшло. Але це мене не особливо хвилює, а ось від самого повороту я отетеріла. Чи не здогадувалася, що чоловік може думати про себе такі речі, але мовчати.

Можливо, він має рацію, що ми, жінки, живемо в своїх фантазіях про якогось позитивного чоловіка який не робить різниці між чужими і своїми, а насправді таких і немає. Просто хтось терпить, а хтось приховує, як Віктор. Адже те, що чоловік, одружившись з жінкою з дитиною, з одного боку бере відповідальність на себе, і це вважається незаперечним. Ми, принаймні, цього чекаємо. А де підстави? Полюбити жінку, це одне, але звикнути до чужих дітей – це не те ж саме. Незадоволеність може збиратися роками, і навряд чи діти цього не відчувають. Навіть не знаю, кому тут більше співчувати: Аллі, її дітям чи все-таки бідному вітчиму, який все це терпить і вважає, що його використовують.

А ви на чиєму боці?

Фото ілюстративне