— Наша Ольга виходить заміж восени! — повідомили батьки Катерині, щойно вона переступила поріг квартири.
— Заберіть пакет із продуктами, — дівчина поставила важку сумку на килимок у передпокої.
— Неси сама на кухню. У твого батька спина болить, — буркнула мати й відійшла.
— А я, з вашими вимогами, не маю проблем? Я ж не з каменю. Могли б і за два рази принести. Я, між іншим, поспішаю, — Катерина роззулася й попрямувала до кухні.
— Не поспішай, у нас із тобою серйозна розмова! — з вітальні, тримаючись за поперек, вийшов чоловік років шістдесяти п’яти. — Ходімо, сідай на диван.
— Це настільки терміново? — нервово перепитала Катерина, якій справді треба було йти на зустріч із подругою. — Може, завтра? У мене справи…
— Ні! Зараз! — суворо відріз Тарас Андрійович і насупив брови.
Донька зітхнула, глянула на стінний годинник із зозулею й зайшла до вітальні.
— Сідай, — мати показала на диван і сама сіла поруч.
Щойно Катерина сіла, батько склав руки й рішуче повідомив:
— Ми вирішили продати цю трикімнатну квартиру. Частину грошей витратимо на однокімнатну для себе. Плануємо переїхати до бабусі в Полтавську область. А все, що залишиться, — віддамо Ользі. Хочемо встигнути до весілля, щоб допомогти молодим почати життя.
Обличчя Катерини змінилося. Вона одразу зрозуміла, навіщо її покликали на цю «сімейну раду»: третина цієї квартири належала їй.
— Доню, ти маєш відмовитися від своєї частки на користь сестри, — повчально сказала мати.
— З якого це дива? — обурилася Катерина. — Чому я маю відмовлятися від свого майна?
— Ользі терміново потрібно купити житло! І обов’язково до реєстрації шлюбу з Ігорем, — мати поставила перед донькою чашку чаю.
Очі матері були такими ж благальними, як у кота з «Шрека». Катерина ковтнула клубок у горлі.
— Ти ж розумієш, що Ользі потрібна власна квартира. Весілля вже зовсім скоро, потім діти — знадобиться більше простору. А оскільки ми не дуже довіряємо Ігорю, то все треба оформити до шлюбу. Ми швидко продаємо квартиру, купуємо житло біля бабусі, а решту грошей віддаємо Ользі, — повторила мати.
Катерина завмерла, усвідомлюючи, наскільки це несправедливо. Продаж її частки серйозно вплинув би на життя з чоловіком Миколою. Вони мешкали в тісній однокімнатній квартирі, яку Микола купив ще до шлюбу.
— Але чому саме я маю відмовлятися від своєї третини? — підвищила голос Катерина. — Ми теж живемо в маленькій квартирі, я теж хочу більше простору. Чому я маю поступатися заради сестри? Чим вона краща за мене?
Батько повільно підійшов до вікна. Його обличчя стало суворим.
— Ми вважаємо, що зараз їй це потрібніше. Вона створює сім’ю, їй потрібна міцна основа. А твій Микола надійний, ви ще встигнете разом назбирати на більше житло.
— Ні, я з вами не згодна! — наполягала Катерина.
— Ваші житлові умови зараз не критичні. Якщо виникне потреба — візьмете іпотеку. А ми хочемо підтримати молодшу доньку, дати їй упевнений старт у дорослому житті, — різко перебив батько.
Зібравши всю волю в кулак, Катерина твердо заявила:
— Я не відмовлюся від своєї частки добровільно. Ця квартира — і моя теж. Якщо хочете її отримати — говорімо про справедливу компенсацію.
Реакція була миттєвою. Батьки почали благати, тиснути, твердячи, що всі гроші мають піти лише Ользі.
— Ти невдячна! — зі сльозами вигукнула мати. — Ми для тебе все зробили!
— А що саме? — спокійно, але з викликом запитала Катерина. — Що ви мені дали?
Батьки перезирнулися. Відповісти було нічого. Після паузи батько прокашлявся:
— Якщо не поступишся — жодної компенсації не отримаєш. Квартира для Ольги зараз важливіша за все.
Обурена таким ставленням, Катерина стояла на своєму:
— Без моєї згоди ви нічого не продасте. І я її не дам!
Настала глуха пауза. Родина наполягала на своєму, Катерина — на своєму.
За пів години марної суперечки Тарас Андрійович грюкнув долонею по стіні й мовчки вийшов із кімнати.
— Бачу, говорити більше нема про що, — кинула Катерина, глянувши на годинник, і вийшла з квартири.
Її наздогнала Ольга:
— Катю, ну ти ж розумієш, як важлива підтримка родини… — солодким голосом мовила вона. — Мені дуже потрібно купити квартиру до весілля, щоб, якщо що, вона була тільки моя.
— Я розумію, — твердо відповіла Катерина. — Але й ти подивися об’єктивно: чому я маю поступатися своїми правами заради чужої вигоди?
Сестра роздратувалася й швидко завершила розмову.
Тиждень минув у повній тиші. У неділю мати подзвонила й попросила приїхати з Миколою. Рідні зустріли подружжя докорами. Батьки знову запропонували продати квартиру й поділити гроші. Але коли Катерина наполягла на рівному поділі, почалася сварка.
— Це неприйнятно! — заявив батько. — Тобі ця частка з неба впала!
— Як це «з неба»?! — обурилася Катерина. — Квартира поділена на трьох, отже й гроші — теж!
— Можемо просто зробити, як ти хочеш, і після цього припинити з тобою спілкування! — закричав батько. — Ти така вперта… Це ж твоя сестра, могла б зробити їй подарунок!
— Серйозно? А який подарунок Ольга зробила мені на моє весілля? — спитала Катерина.
— Не пам’ятаєш? Я нагадаю: дешевий китайський міксер, який зламався через два дні, — додала вона.
— Я не даю згоди на продаж! Або ви віддаєте мені мою третину після продажу, або нічого не продаєте! — чітко сказала Катерина.
Зрештою батьки здалися. Квартиру продали через місяць, гроші поділили порівну. Але після цього рідні повністю припинили спілкування з Катериною.
Її з Миколою не запросили на весілля Ольги. Пізніше Катерина дізналася, що батьки переїхали до Полтавської області, до бабсусі, а всі свої гроші віддали Ользі — та купила двокімнатну квартиру.
Минув рік. Катерина й Микола жили спокійно. Працювали, подорожували, облаштовували дім. Відсутність постійної родинної напруги принесла дивне полегшення.
— Якби я справді вчинила щось погане, я б зрозуміла, — сказала якось Катерина чоловікові. — Але я лише захищала свої права. Це гріх?
Микола мовчки стис її руку.
Одного дня Катерина побачила Ольгу в торговому центрі — та йшла з чоловіком, тримаючи дитячу куртку. Ольга глянула й одразу відвела очі.
Цей погляд був остаточним. Катерина більше не намагалася нічого виправити. Вона зробила свій вибір — чесний, неприємний для інших, але справедливий.
Іноді, у дуже тихі вечори, вона згадувала дитинство. Як вони з Ольгою ховалися під ковдрою, вигадували таємні мови й мріяли про доросле життя. І не знали, що з роками сміх може перетворитися на мовчання.
