fbpx
Дозвілля
Весілля з Христиною відбулося мало не через кілька місяців після знайомства, але Сергійка це абсолютно не хвилювало. У нього давно був готовий список вимог до майбутньої дружини, і Христина ідеально відповідала всім пунктам

Сергій був дуже розумним і раціональним чоловіком, і це відображалося у всіх сферах його життя. Особисте життя теж більшою мірою підпорядковувалося голосу розуму, ніж почуттям. Наприклад, Сергій чітко вирішив, що поспішати зі створенням сім’ї він не буде. Навіть тривалі стосунки йому поки що ні до чого.

А й справді, ну куди поспішати? Це у дівчат вічно якийсь годинник цокає, а йому то що? Чоловік в будь-якому віці — завидний наречений. Особливо якщо не босий, а має непоганий заробіток.

Та й взагалі. Навіщо прив’язуватися до однієї, коли навколо так багато різних молодих красивих дівчат? Зовнішністю Бог Сергійка не образив, квартира (спасибі бабусі) теж була — зрозуміло, що нареченим він був завидним.

Та ні. Зараз йому це було не потрібно. Стосунки, які ні до чого не зобов’язують, такі на одну-дві зустрічі — ось його ідеал. І ефект новизни, і ніяких зобов’язань, одні плюси і жодних мінусів. Мати з батьком, звичайно, пиляли Сергія, коли той приїжджав до них у гості.

— Що ти пурхаєш, як метелик? Проспіваєш своє літо червоне, а потім? Звикнеш тинятися від однієї до іншої…

— А що в цьому поганого? На мій вік красивих дівчат вистачить. Ви б їли прісну вівсянку, коли у вашому розпорядженні шикарний банкетний стіл? Всьому свій час! — і ні з того ні з сього затягував. — Гаудеамус іґітур, ювенес дум сумус…

Батьки безнадійно зітхали.

Власне кажучи, нічого поганого Сергій не робив. Він нікому не брехав, нікому не робив зла, нікому нічого не обіцяв. Він був щедрий і красиво залицявся до своїх пасій. Він щиро не розумів тих чоловіків, які не дарували дівчатам квітів чи не запрошували в ресторан, вважаючи їх скнарами і халявщиками.

Ні, він був не з таких.
Він був естетом у всьому і любив, щоб усе було красиво. А що може бути кращим, ніж потурбуватися про дівчину, подарувати їй якусь дрібницю і бачити, як її очі сяють від захоплення. Потім запросити до себе, вранці подати їй сніданок, а потім викреслити її зі свого життя назавжди.

Так Сергій жив повним життям, не відмовляючи собі ні в чому — до тридцяти п’яти років. Цей рубіж він сам собі встановив для того, щоб “стати розсудливим”: ще молодий, але вже не хлопчик, сповнений сил, відмінне здоров’я і вже стабільна робота з хорошою зарплатою. Саме час подумати про створення сім’ї.

Батьки не тямилися від щастя і були готові прийняти будь-який вибір сина, та й друзі схвально плескали Сергійка по плечу: в компанії він залишався останнім холостяком, інші були давно одружені, у всіх вже були діти.

…Весілля з Христиною відбулося мало не через кілька місяців після знайомства, але Сергійка це абсолютно не хвилювало. У нього давно був готовий список вимог до майбутньої дружини, і Христина ідеально відповідала всім пунктам.

— Синку, так швидко… Так несподівано, може, вам, хоча б, варто було трохи пожити разом? Ти ж завжди жив один, а раптом щось піде не так? — і друзі і батьки дивувалися швидкому одруженню. Проте Сергій був абсолютно спокійний:

— Мене все влаштовує.

Медовий місяць молодята провели на курорті, а потім настали сірі будні. Друзі та знайомі з подивом помічали, як Сергій ставав якимось більш мовчазним і пригніченим.

— Вона мене дратує, — зізнався він одного разу після довгих розпитувань друзів. — Напевно, справді, варто було спочатку просто пожити разом… Але я був упевнений, що передбачив все! — він похитав головою і продовжив, — З повної сім’ї — так. Не розпещена, не принцеса — так. Не наївна, з хорошою освітою — так. Працює, але готова залишити роботу заради сім’ї після появи дитини — так. Не вимагає найняти хатню робітницю, а сама порається по господарству —так. Все чудово, але .. Я не можу. Вона реально мене бісить.

— Та чим же? Вимагає подарунків? Уваги? Ревнує?

— Ні, ні! У неї нормальний характер, дуже спокійний… Але вона… Вона ходить вдома у футболці і лосинах…

— Ну ііі?

— Ви що, не розумієте? Вона розпоясалася відразу після весілля! Я їй казав — вдома треба одягатися красиво, так, щоб мені було приємно на тебе дивитися. А вона: «Мені так зручно! Я не можу у вечірній сукні і на підборах підлогу мити», — А ще вона не фарбується вдома, на вихідних. Каже, що шкіра повинна відпочивати. А вчора, уявляєте? Якась проблема була, опалення вимкнули. Так вона знайшла десь товсті вовняні шкарпетки, одягла їх і так ходила весь день! Зніми, кажу, цей прикид, дивитись неприємно! А вона: «Мені холодно!»

Чоловіки помовчали, переварюючи почуте, потім один, старанно підбираючи слова, запитав, у чому, власне, на думку Сергія, Христина повинна ходити вдома?

— Та звідки ж я знаю? — раптово не стримався той. — Це вони самі повинні придумувати. Мої колишні, наприклад, в моїй сорочці ходили. Волосся розпускали. І босоніж. Мені подобалося. Ні, ну можна ж щось придумати, а не шукати виправдання, що їй, бачте «зручно» так!

— Сергію, а ти сам у чому вдома ходиш? — підморгнув товариш.

— Та яка різниця, в чому ходжу я? Це вона повинна думати про свій зовнішній вигляд, тому що чоловік очима любить, а не жінка! А вона — футболку… І не фарбується… І це відразу після весілля так розпоясалася! А що буде, коли дитина появиться? Навіть уявити страшно!

— Тааак, що буде, коли дитина появиться, то це, справді, страшно уявити,— тихо сказав хтось із друзів, а Сергій, сприйнявши це за підтримку, тільки махнув рукою…

Фото ілюстративне.