Моя єдина дочка неojдавно вийшла заміж. Її чоловік – мій ровесник. Познайомилися вони на роботі. Він прийняв її працювати в свою фірму. Потім закрутилося, закрутилося, і справа закінчилася весіллям.
Зараз молодята живуть окремо. Але відразу після весілля вони жили близько місяця зі мною. Квартирка у мене двокімнатна, тому більшу частину часу ми проводили разом.
Через деякий час зять купив нову квартиру, так як перед цим жив тимчасово на орендованій, після розлучення з першою дружиною. Розлучилися вони значно раніше знайомства з донькою, тому ніякої сім’ї вона не руйнувала.
Але за той період, поки діти жили у мене, ми з зятем стали якось близькі один одному. Він з самого початку шанобливо до мене ставився. Намагався завжди допомогти і з покупками, і з необхідними поїздками по місту. А так, як він власник компанії, то міг вільно відлучатися з роботи в потрібне мені час.
Спочатку я намагалася обмежувати цю його допомогу, але він прагнув допомогти і робив це. Як жінці, мені було дуже приємна така увага. Він же, в свою чергу, теж доброзичливо ставився до мене.
Після їх переїзду я думала, що ситуація зміниться і більше намагалася на зятя не розраховувати. Але я помилялася. Він приїжджав за мною, як і раніше, за таким же розкладом. Говорив, що не може дозволити собі залишити таку красиву жінку одну. Тому я можу завжди розраховувати на його допомогу.
Не знаю як і чому, але мені була неприємна присутність доньки тоді. Мені дуже хотілось аби ми з ним залишились вдвох. Вечір був казковим. Купа веселих тостів, смачна їжа і караоке. Я була на сьомому небі. А наступного ранку подзвонила моя близька подруга. Вона волала так, що я не одразу й зрозуміла що й до чого, а коли дійшло, мусила покласти трубку.
Ольга, подруга, вимовляла мені за зятя. Вона просила не робити необдуманих кроків і не чіпати сім’ю дочки. Я не стала цього слухати. Сльози котились по щоках. Чому я не маю права на щастя? моя донька молода і ще тисячі разів з її зовнішністю вийде заміж. Для мене ж це чи не останній шанс.
Зараз я на відпочинку. Поїхала подалі від усього цього і лиш зрідка розмовляю по телефону з дочкою. Думаю, як бути далі. Аналізую усе своє життя. Невже я не заслуговую кохання?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
