fbpx

Вчора з чоловіком на гостину до його хорошого знайомого ходили. Так я звідти вийшла зі сльозами на очах. Так і не зрозуміли ми що то таке узагалі було. Театр абсурду, чесне слово. І виставу влаштував не хтось, а господар дому. Ювіляр, якого ми власне і прийшли привітати

Вчора з чоловіком на гостину до його хорошого знайомого ходили. Так я звідти вийшла зі сльозами на очах. Так і не зрозуміли ми що то таке узагалі було. Театр абсурду, чесне слово. І виставу влаштував не хтось, а господар дому. Ювіляр, якого ми власне і прийшли привітати.

Зразу скажу, що Василь не є багатим, та він і середнього достатку, власне, не має. У квартирі ремонт не робився років тридцять, за ручки дверей узятись неприємно – чорні і слизькі. Живе він зі старенькою мамою, про дітей або дружину, хоча б колишню, я від нього ніколи й не чула.

Я ніколи раніше у цьому домі не була і цю людину знала лиш, як грамотного співробітника чоловіка. Мій Тимко його дуже поважав. Василь виконував свою роботу чесно, акуратно і завше вчасно. Тимур міг довго обговорювати з ним нові проекти і це не було пустослів’я – вони створювали справді унікальні речі разом.

Отже, коли отримали запрошення на ювілей погодились з величезною радістю. Подарунок купувала я. Ну а коли чоловіку, він же на роботі. У одному з торгівельних центрів придбала досить дорогу бритву від одного з провідних виробників техніки. До речі, такої навіть у чоловіка немає. Ми собі, чомусь шкодуємо подібні речі купувати.

Заходимо ми у дім, а там уже людно. Гості сидять довкола щедро накритого столу. Страви з мого дитинства і запах той же – видно мама Василя сама все й готувала. Привітали ювіляра вручили подарунок і пройшли до столу, куди нас гостинно припрошували.

Василь поважно зайшов до кімнати і почав при всіх гостях розпаковувати подарунок. Коли зрозумів, що саме отримав – відреагував геть несподівано:

— Так, бритва?  Угу угу. Ну так, з чим ще до чоловіка неодруженого йти, так? А хто обирав? Одразу видно, що жінка. Ну так, річ дорога і функціональна на це пані розраховувала, так?

Я вже сиджу і не знаю, чи посміхатись, чи ображатись. Ніби й не хвалить, але й не лає. Далі прикріше:

— От я коли щось купую передивляюсь відгуки у інтернеті, вивчаю історію фірми, дізнаюсь чи зможу комплектуючі купити, якщо що. А ви цим цікавились, чи так узяли те, що перше на очі потрапило і де більше нуликів у ціні було?

Чоловік здивовано поглянув на господаря і запитав, що на нього власне найшло. Ніби й жартома, але все ж серйозно сказав, що може йому зараз тисячу тицьнути, а цю бритву собі забрати – давно про таку мріяв усе ніяк не міг наважитись витратити скільки грошей на себе.

Гості в цей час уже всі сиділи на різних сайтах і читали відгуки. Уявіть собі таке! Почалось жваве обговорення тієї клятої бритви. А господар ходив туди сюди перед столом і голосно читав інструкцію до виробу. Потім, заліз у інтернет і знайшовши номер сервісного центру зателефонував туди, аби дізнатись, які деталі до його подарунку є в наявності.

Театр абсурду якийсь.  Ми з чоловіком переглянулись і зрозуміли одне одного без слів. Вийшли з-за столу і не слухаючи нікого почали збиратись, аби вийти геть. Я плакала лиш ми вибрались з того дому. Це було настільки неприємно, наскільки це узагалі можливо.

Наступного дня Василь попросив у мого чоловіка чек, адже без нього комплект документів до бритви не повен. Тимур запитав чи той її повертатиме, на що отримав негативну відповідь:

— Ні, – каже, – буду користуватись. Звісно це геть не така яку я обрав би для себе, не завжди ціна і витребеньки відповідають за якість, але вже, що принесли то принесли.

Я так нічого і не зрозуміла. Але на наступне свято даруватиму усім подарунковий сертифікати. Ну його, хай уже самі вирішують, що для них хороша річ.

Автор Анна К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page