fbpx
Дозвілля
Василь їв котлетку, цілував Зою в щічку і йшов до дивану. Лягав, брав в руки пульт, клацав канали, дивився телевізор. Дружина на кухні мила посуд, прибирала після вечері і приносила Василю чай. На таці. З пиріжком. Кожен день пиріжки були з різною начинкою

Василь приходив додому з роботи втомлений. Мив руки і сідав за стіл. Тут же підлітала дружина, Зоя, накладала в тарілку салатик (обов’язково!), А на друге зазвичай були підсмажені котлетки з гарніром. Котлетки були чудові-соковиті, запашні, з апетитною скоринкою. Що говорити, готувати Зоя вміла.

Василь їв котлетку, цілував Зою в щічку і йшов до дивану. Лягав, брав в руки пульт, клацав канали, дивився телевізор.

Дружина на кухні мила посуд, прибирала після вечері і приносила Василю чай. На таці. З пиріжком. Кожен день пиріжки були з різною начинкою.

По молодості, коли тільки одружилися, десять років тому, Василя завжди дивувало-коли Зоя встигає готувати смачно і пекти пиріжки? Начебто і на роботу ходить, приходить тільки на годину раніше від нього, а й по магазинах встигає пробігтися, і пиріжків наготувати. Молодець у нього дружина.

Дуже любив свою дружину Василь. По початку. Вона ж сміхотункою була, мала лідерські задатки. Легка на підйом. Походи, намети, багаття, пісні під гітару до ранку… Потім, правда, коли Ленку народила, довелося про компанії забути, про походи теж (куди дитину дівати? Не тягнути малу з собою на поживу комарам?). Походи, посиденьки біля багаття і компанії залишилися в далекому минулому. Але готувати Зоя не перестала, дім вела справно.

Ось тільки… Поправилася вона якось, по дому в тренувальних штанах бігала і в футболці розтягнутій…. Як то інтерес перестав в ньому прокидатися… А раніше, тільки бачив – відразу готовий був гори зрушити!

Ех, не та стала дружина, – думав Василь, чухаючи собі живіт. А ось до них на завод влаштувалася нарядчицею Тонька. Вогонь-жінка! Гостра на язик, фігура ладна, ходить в халаті по цеху, який ледь приховує деякі “краєвиди”.. Та чоловіки всі голови собі поскручували. Не за деталлю і стружкою дивляться, а на Тоньку баньки свої витріщають. Навіть Дмитрович, старий пень, і той при погляді на неї вуса свої підкручує. А вона, Тонька, на нього око поклала. Так вчора зиркнула своїми очиськами, коли деталі приймала. Василя аж жаром обдало.

А тут, в честь виконання плану начальство вирішило влаштувати корпоратив. Слово якесь мудре! Ну, просто зібралися в заводській їдальні, жінок привітали. Сіли, випили, закусили, все, як годиться. Ну і танці почалися. А хміль уже огорнув голову Василя, та й Тонька так під час танцю витанцьовували, що Василь відчув, що молодість повернулася. Пішов Тоньку проводжати, а там, як пацан в 16 років, збентежився весь, хотів додому бігти, але Тонька не пустила.

Прийшов додому під ранок. Крався коридором тихенько, світло не вмикав. Тільки Зойчин силует побачив. Сиділа вона в темноті на дивані, на нього чекала.

– Де ти був, я чекала тебе. Друзям твоїм подзвонила, які разом з тобою на корпоративі були. Вони сказали, що ти з Тонькою пішов… Так? – Голос дружини тремтів, але говорила вона спокійно.

– Ось, дожив, дружина стежить за мною, обдзвонює всіх. Як я завтра чоловікам в очі дивитися буду? Та вони сміятися наді мною будуть. Ненормальна! – Василь відчував свою провину, тому йшов у наступ. Не готовий він був до такого повороту, не знав. що дружині сказати.

Вранці сніданку не було. Дружина лежала на дивані, відвернувшись до стінки.

– Де сніданок? Чоловіка годувати треба, Хотів пожартувати Василь, але вийшло грубо. Почувався він ніяково, не знав, що сказати.

– Нехай тебе годують ті, з ким ночі проводиш, – тільки і сказала Зоя.

Психанув, дверима грюкнув. Весь день думав, що робити, як з Зоєю помиритися. А тут Тонька намалювалася. Прийшла, руку погладила. Вася знову весь загорівся. І до Тоньки знову пішов. А що вдома робити? Якщо дружина тільки лежить, в стінку дивиться і з ним не розмовляє. А донька, плюгавка така, соплі під носом не висохли, а туди ж! Образила його. Зрадником обізвала.

Зібрав він чемоданчик та до Тоні назовсім переїхав… І відчував себе лицарем благородним-квартиру дружині залишив, меблі і техніку. Взяв тільки речі свої.

Почав жити з Тоньки. Чоловіки заздрили. Ну ще б пак, така жінка його вибрала. Він гоголем ходив. На людях.

А вдома… Ще тільки коли переїхав до неї, вийшов на кухню, думав сніданок його на столі чекати буде… А там тільки чайник кипить на плиті.

А Тонька сидить біля дзеркала, макіяж накладає.

– Ти, милий Василю, вибирай – або дружина красуня або сніданок від пуза. Я все не встигаю. А абияк ходити не звикла. Ти ж від такої і пішов. Так що, харчуйся сам. А я вранці не їм, каву тільки п’ю.

Одягнув фартух Василь і за сковорідку взявся. Так у них з того часу і повелося-Тонька губи фарбує, а Василь яєчню смажить.

Дружина його колишня. Зоя, квартиру продала і поїхала з донькою в інше місто. Від аліментів відмовилася, номер телефону поміняла.

А Василь з Тонькою залишився. Коли йшов з нею по вулиці приємно було. Всі чоловіки шиї скручували, дивлячись на неї. А вона його під руку тримала, поруч йшла.

І він начебто щасливий був поруч з нею, і жили вони добре, в достатку. По закордонах їздили, по санаторіях. Тонька одягнула його, костюм новий купила, зачіску змінити змусила. Все начебто добре, а на серці туга якась.

Згадає Зойку свою в розтягнутій футболці, вічно біля плити щось смажить, таку рідну… і хоч вовком вий.

Не зрозумієш їх, чоловіків, чого їм в житті треба.

Автор: Маriya Dudkіna.

Фото ілюстративне.