Мене звати Олеся, мені 27 років. Із своїм чоловіком, Арсеном, ми у шлюбі вже два роки. Обоє приїхали до столиці з провінції, тільки з різних областей. Саме з цієї причини, ми вирішили не влаштовувати велике весілля, бо всі наші родичі все одно не зможуть приїхати. Ми просто розписалися і скромно відсвяткували з друзями в кафе.
За весь час знайомства і спільного життя ми так жодного разу і не з’їздили ні до моїх, ні до його батьків. Тобто ми, звісно, навідували їх, але кожен своїх, а разом поїхати нам ніяк не виходило. Тому нових родичів ми знали лише візуально по фотографіях в телефоні, та й ті вже були досить старі… Ось і не впізнала я молодшого брата чоловіка, коли він прийшов влаштовуватися на роботу до нас в офіс. Ну, а він мене тим більше.
Ми з Вадиком сподобалися одне одному з першого ж погляду, можна сказати, що між нами промайнула якась іскра. І як тільки я себе не стримувала, з нами сталося те, чого я так сильно боялася. Ми почали зустрічатися. Тепер я тільки і думала про те, як побільше часу провести з Вадимом. Ні, це була не любов, це було просто незрозуміле захоплення. І я думала, як усе це припинити, мене діймала совість через те, що я так вчиняю із своїм чоловіком.
Вадим знав, що я заміжня. Кілька разів він починав розмову на цю тему. Просив мене розлучитися з чоловіком, та я не була готова цього робити. Будь-яка доросла жінка чудово розуміє, що почуття можуть минути так само швидко, як і зародилася. Та, як виявилося, доля часто вирішує все за нас, бо знає, як нам буде краще.
Одного недільного ранку Арсен повідомив мені, що ввечері до нас прийде його молодший брат. Він приїхав до столиці ще два місяці тому, але йому все ніяк не вдавалося відвідати нас. Так от зараз він вже влаштувався на роботу, обжився у своїй новій квартирі і нарешті має можливість до нас приїхати. Я обіцяла чоловікові приготувати святкову вечерю і навіть не звернула увагу, що брата звати так само, як і мого таємного прихильника…
Увечері пролунав дзвінок у двері, чоловік пішов відкривати. Я домила посуд і, витираючи тарілку, пішла в передпокій. Замість рідного брата чоловіка біля дверей я побачила свого Вадима… Вони з чоловіком весело тиснули одне одному руки. Тарілка зрадницьки вислизнула з моїх рук. Чоловіки обернулися в мій бік… В ту мить мені було дуже страшно, я не знала, як поведеться Вадим.
Ретельно приховуючи свої почуття, Вадим сказав:
─ Привіт! Ну що ж, своячко, давай знайомитись!
За весь вечір Вадик жодного разу не глянув у мій бік. На мої запитання відповідав швидко і коротко, розмовляв переважно з Арсеном. Та вже наступного дня на роботі я не могла втихомирити його гнів. Вадим звинувачував в ситуації, що склалася лише одну мене, в чомусь він був правий, я себе не виправдовую.
На цьому ми поставили крапку у наших стосунках. Вадим не хотів обманювати свого брата, але дав слово, що не розповість Арсенові про те, що було між нами, йому й самому було страшно його втратити.
Фото ілюстративне.
