Тоненька брюнетка Оля, мистецтвознавець, бабусю любила і тому дуже здивувалася, звідки такі дивні питання.
А звідти, що ти мене в землю завчасно заженеш, – нелогічно продовжила бабуся. – Ти коли заміж вийдеш?! Щоб я могла упокоїтися зі спокійною душею! Тобі майже 27! Щоб не заважати, я на все літо з’їхала на дачу до цієї пришелепуватої Василевич. Три місяці по двадцять разів на день співчувала її болячкам. Що толку в моїх подвигів – ти за цей час навіть не познайомилася ні з ким!
Бабусю, коли і де мені знайомитися? Робота, іспанська, дисертація. А в моєму музеї з неодружених чоловіків тільки Аркадій Павлович, ти ж його бачила.
Так, Аркадій Павлович – це на безриб’ї навіть не рак, а напівжива креветка, – похмуро погодилася бабуся.
А на наступний день подзвонила старій пришелепуватій Василевич та з’ясувала, що її внучка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком у клубі.
По телевізору Еліза Матвіївна почула, що в нічний клуб вхід з 21 до 24 для дівчат і жінок безкоштовний. Наступного вечора вона туди і попрямувала, повідомивши Олі, що йде прогулятися перед сном.
У лічені хвилини розгромивши охорону, яка намагалася щось слабо варнякати про вік, добивши їх єхидною фразою – Погано тримайте удар, люб’язна! – Еліза Матвіївна сіла (за допомогою тієї ж охорони) на високий стілець біля барної стійки і строго оглянула околиці.
Ну і як вам у нас? – несміливо запитав бармен, підсунувши їй високу склянку. – Це за рахунок закладу. Безградусний.
Безперспективно, – припечатала Еліза Матвіївна, – порядній дівчині тут ловити нічого. До речі, не розорилися б, якщо б хлюпнули ложку випивки. А он той рудий – у нього щось не так з ногами чи зараз так танцюють?
Того вечора в клубі було нервово. Як на шкільних зборах у присутності батьків і директора з нагоди того, що застукано, все тим же директором, групу семикласників за розпиванням пінного на спортмайданчику.
До нового року Еліза Матвіївна відвідала рок-концерт, виступ тужливого барда, фаєр-шоу, змагання з екстремального велоспорту, преферансний турнір і, вже від повного відчаю, семінар молодих поетів.
Закидати наживку сенсу не було – не дай бог, клюне. Поети її доконали.
Свого часу я півроку вибрати не могла між твоїм дідом і десятком інших, не гірших від діда. Навіть у цієї Василевич був такий-сякий вибір. Хоча вона все одно все життя хижо поглядала на твого діда. Але нині молоді люди, Оленько, разюче відрізняються, нема за кого поглядом зачепитися.
У березні Еліза Матвіївна, відвідавши Василевич, вирішила заїхати до Олі на роботу. На підході до музею посковзнулася і впала. Добре – не на сходинках. Якийсь військовий кинувся піднімати її. Еліза Матвіївна проінспектувала себе на предмет відсутності будь-яких пошкоджень, уважно подивилася на доброзичливця і сказала:
Пане майор, ви, я бачу, танкіст, мій покійний чоловік командував танковим полком, скажіть, пане майоре, у вас знайдеться годинка вільного часу?
Майор, усвідомивши, що доведеться тягти колишню матір-командирку на собі до її місця проживання, прокляв себе за недоречний прояв християнських почуттів і приречено кивнув.
Прекрасно. Скажіть, ви бували в історичному музеї? Ні? Даремно. Дуже раджу. Тільки попросіть, щоб екскурсію провела Ольга, чудовий екскурсовод, не пошкодуєте.
Майор і сам толком не зрозумів, якого біса він поплентався в цей музей. Як загіпнотизований.
∗∗∗
Нещодавно Еліза Матвіївна тихенько сказала сплячому Дмитрику:
Ось ти, сонечко моє, ведмедику, підеш до школи, твій тато закінчить військову академію, бабусі і на хмаринку можна. А ще мама твоя докторську допише – я і піду зі спокійним серцем. І сестричка тобі потрібна, горобчику мій, що ж ти один рости будеш.
Ось народиться твоя сестричка, потім в школу піде, а потім… ну, потім ми ще подивимося.
Автор: Natal’ya Volnistaya.
Фото ілюстративне.
