fbpx
Дозвілля
У вихідні Андрій мав гуляти з коляскою – не менше двох годин. І якби ж то, Віра в цей час займалася прибиранням чи щось готувала – ні! Вона лягала спати. Або йшла в магазин купити щось собі – помаду чи крем. Або навіть випити кави з круасаном. Казала, що їй треба хоча б іноді побути на самоті. Що їй треба якесь “відновлення ресурсів”

Андрій дуже сильно ображався на дружину. Ні, він, звісно розумів, що багато в чому винен сам: бачив же, із ким одружується, ніхто не тягнув до рацсу. Навіть “животиком” Віра його обманювала. Все було з точністю до навпаки – Андрій казав, що йому потрібна дитина. Інакше – до побачення.

Так, Андрій бачив, кого він вибрав в дружини. Віра, хоч і була на п’ять років молодшою ​​за нього, але беззаперечно підкорятися відмовлялася. Сперечалася, висловлювала свою думку, аргумент “просто тому що я чоловік” для неї не значив рівним рахунком нічого: “А я жінка. І далі що?” – ось і вся розмова.

Взагалі же Андрій розраховував, що після реєстрації шлюбу Віра схаменеться, зрозуміє, що чоловік і сім’я – це єдине і найголовніше в житті. Що треба чітко розставляти пріоритети. І якщо хочеться щось зробити для себе, але немає часу чи грошей, значить, цим треба знехтувати. Заради сім’ї. Адже тепер Віра не просто “дівчина” чи “співмешканка” – вона тепер законна дружина!

Однак Віра відмовлялася змінюватися і відмовлятися від чогось на шкоду собі. Вона абсолютно спокійно могла піти в салон краси фарбувати волосся на цілих дві години, написавши Андрію повідомлення, що вечеря в холодильнику і, якщо він сильно голодний, може сам розігріти.

Вона абсолютно спокійно могла піти в гості до подруги, не питаючи дозволу Андрія, просто поставивши його до відома. “Але ти ж сам сказав, що ввечері їдеш до мами, будеш пізно” – “Ну і що? Ти повинна була запитати у чоловіка дозволу! А якщо я проти?” – “А якщо я проти твоїх посиденьок в барі?” – “Я чоловік!” – “А я жінка!” – ось що тут робити? Але Андрій не втрачав надії.

Він розраховував, що дружина зміниться після появи дитини. Куди там! Все стало ще гірше. Віра могла годувати дитину і одночасно читати книгу. Прасувала білизну і дивилася серіал. Та ще й Андрію говорила, що раз у дитини двоє батьків, то і займатися вони повинні нею обоє. Що раз вона з малюком весь день і всю ніч (син часто прокидався, і його доводилося заколисувати на руках), то нехай тато хоча б ввечері годину-півтора побуде з сином.

І не просто посидить поруч з ліжечком, а сповиє і заколише перед сном. У вихідні Андрій мав гуляти з коляскою – не менше двох годин. І якби ж то, Віра в цей час займалася прибиранням чи щось готувала – ні! Вона лягала спати. Або йшла в магазин купити щось собі – помаду чи крем. Або навіть випити кави з круасаном. Казала, що їй треба хоча б іноді побути на самоті. Що їй треба якесь “відновлення ресурсів”.

Коли Андрій розповідав про це на роботі, чоловіки відверто реготали над ним. Так він і сам розумів, що дав дружині занадто багато волі. Що вона ніяк не подається вихованню. Що сім’я для неї – порожній звук, і вона не готова пожертвувати заради неї нічим. “Вибач, а чим жертвуєш ти?” – питала вона чоловіка. – “Я чоловік!” – відповідав він – “А я жінка!” – звично відгукувалася вона.

Звісно, будь-якому терпінню приходить кінець. Ледве дочекавшись третього дня народження дитини, Андрій подав на розлучення. “Ти нікудишня дружина! І нікудишня мати! – резюмував він. – Я не можу довірити тобі виховання нашого сина!”

Віра переживала дуже сильно, зросила не одну подушку і говорила, що мама дитині потрібніша – тим більше, такому ще малюкові. “Раніше треба було думати!” – відрізав Андрій, і Віра змирилася. Андрій боявся, що суддя не дозволить залишити дитину з ним, але сталося диво: рішення було винесено на його користь.

Він не знав, що зіграло вирішальну роль. Чи то те, що Віра не заперечувала, чи те, що у неї не було своєї квартири, чи те, що вона, ледь вийшовши з відпустки по догляду, втратила роботу, потрапивши під скорочення, але факт залишається фактом. Малюк залишився з татом, а Віра повинна була тепер платити на нього гроші. За винесеним рішенням, вона могла забирати дитину двічі на місяць на вихідні і – за погодженням з батьком – в свою відпустку, на тиждень чи два для організації відпочинку. Також їй дозволялося відводити дитину раз на тиждень на секції чи гуртки (коли малюк почне туди ходити).

Віра сказала, що з рішенням згодна, хоча було видно, що це далося їй дуже нелегко: сина вона обожнювала і розставання з ним було для неї справжнім випробуванням. Натомість Андрій був щасливий. Він добився всього, чого хотів. Дитина буде з ним, спілкування з нікудишньою матір’ю буде контролюватися, до того ж усвідомлення того, що йому вдалося показати колишній дружині її місце, дуже сильно гріло душу.

“Отримала? Дострибатися? Раніше треба було думати!” – радів він і навіть не намагався цього приховати.

Віра вийшла з будівлі суду, опустивши голову і витираючи сльози. Вона вже сумувала за сином. Але що робити? Напевно, з татом йому, дійсно буде краще. А Андрій не встиг сісти в машину, як задзвонив телефон.

“Сину, ти скоро? – дзвонила мама, яка залишилася доглядати за малюком, поки тато був на розгляді справи. – А то ми з дівчатами в театр йдемо.” – “Тобто? – Андрій сильно здивувався. – А ти хіба Павлика не забереш до себе?” – “З якого дива?” – здивувалася жінка. – Це твоя дитина. Я ніколи не говорила, що заберу його до себе. З чого ти взагалі це собі уявив? У мене своє життя. Я не відмовляюся іноді допомагати, але повністю брати на себе виховання дитини – вибач. Батько ти”.

“Але ти ж жінка!” – вигукнув Андрій, передчуваючи настання не простих часів. – “А ти чоловік, – спокійно відповіла мама. – І це ти зобов’язаний виховувати Павлика. А я тобі нічого не винна”.

Автор: Svitlana Раvlova.

Фото ілюстративне.