Мабуть з нею щось не так, напевно, має ґандж, раз без чоловіка і дітей. Особливо допитливі намагалися дізнатися у матері, звідки вони, чому одні? Але Марія Петрівна, завжди уникала відповіді. Нарешті, всі вгамувалися, дружно вирішивши, що жінки хороші, але зі своїми таємницями.
Люба влаштувалася на роботу в магазин, мила там підлогу. Тому чоловіки почали туди юрбами ходити. Ольга, продавець, із заздрістю говорила: «Треба ж, як Любка на роботу приходить, виручка збільшується». У неї був привід для ревнощів, адже її колишній чоловік Ігор, став частенько в магазин заглядати. «Раніше по півроку не заходив, а зараз кожного дня приходить. Купить пляшку мінеральної води і нібито зі мною базікає, а сам в бік Любки дивиться. А вона, краса неземна, очі опустить і віями блимає. Згадаєте моє слово: наплачеться хтось від нею», — скаржилася вона подругам і її слова не були порожніми балачками.
Жив в селі один фермер Микола. Своя невеличка молочна ферма. Гордість і опора всіх сільських мешканців. Одружений, двоє діточок, найменшій рік тільки виповнився.
Зазвичай він в магазин рідко заглядав, частіше приходила його дружина Марина. А тут зайшов за чимось, побачив Любу і пропав. І вона, начебто сором’язлива, раптом стрепенулася. Через місяць заплакана Марина з дітьми їхала до матері. Сусіди чули, як напередодні вона просила на Миколу: «Та що ж ти робиш? Ти її зовсім не знаєш, обмане тебе і кине. І знай, назад я тебе не пущу».
Люба з мамою перебралися в будинок до Миколи. З роботи вона звільнилася. А Коля, як з глузду з’їхав: якщо Марині тільки за великої необхідності давав грошей на потреби, то Любу завалив подарунками. Марина скаржилася, що про дітей геть забув, грошей не платить, а якщо вона просить — товкмачить що грошей немає.
Але в той же час, Микола з Любою і на море з’їздили, і вдома відпочинку постійні гості були. Нарешті, всі помітили, що Люба при надії. Микола носив її на руках, завжди поруч з нею. Господарство без нагляду почало занепадати. Гроші закінчилися.
Люба у визначений термін дівчинку йому подарувала. Щасливішого батька в селі ніколи не бачили. Він гордо прогулювався з візочком, але без Люби. На питання: «а де дружина», він відмовчувався. Всі шепотілися, що сталося щось недобре в молодій сім’ї.
І коли дівчинці було два місяці, Люба покинула і чоловіка, і доньку.
«Я не для цього заміж виходила, щоб копійки рахувати! Доньку потім заберу», — сказала вона і почала збирати речі. До речі, вона приїхала з невеликою сумкою, а зараз вона їхала з величезними валізами. Багажник таксі ледве зачинився.
Пізніше, коли Микола почав її розшукувати, він дізнався про неї багато цікавого. Виявляється він не перший і, напевно, не останній чоловік в її житті. Стало відомо, що до нього, Люба вже була заміжня тричі. І найголовніше, що ця історія повторювалася з кожним чоловіком. Спочатку все просто чудово: любов неземна, слідом вона народжувала дитину, а через кілька місяців вона залишала все і їхала. Що було з нею не так? Чи просто зозуля, або із вітром у голові. Версій багато, але яка з них правдива – ніхто не знає, крім неї самої.
Фото ілюстративне.
