Отже, на початку 2017 року ми випадково почали переписку. Обом було всього по 21, в обох до цього віку вже проблеми з довірою до людей, у обох за плечима виключно ті стосунки, які не можна навіть близько назвати нормальними. Здавалося б, нічого доброго з цього вийти не повинно було.
Десь через тиждень листування ми зустрілися. Почався цукерково-букетний період. Чудовий, варто сказати: у нас були і спільні захоплення (завдяки їм і познайомилися), і схожі погляди на життя.
Я незадовго до цього успішно “вилетів” з університету і “хотів” шукати роботу. Саме “хотів”, а не був зобов’язаний – бо у мене була солідна фінансова підтримка від батьків, яка давала можливість жити “самостійно”. “Самостійність” моя полягала у тому, що мене вистачало тільки на лежання овочем на дивані.
Моральна підтримка рідних складалася здебільшого з того, що періодично читались нотації та обіцянки припинити фінансування, і тоді мені здавалося, що дуже скоро я вийду на вулицю не через двері.
Але з’явилася та дівчина, Наталка, це само по собі дало мені бажання жити. А ще вона мене регулярно, не сильно, але наполегливо підштовхувала йти на роботу. І апелювала вона при цьому здебільшого не до емоцій (хоча без “ти ж у мене найкращий, з усім впораєшся” не обходилося), а до логіки. І ось у мене з’явилася перша робота. Невеликий, але власний дохід, а Наталка все частіше залишалася ночувати у мене.
Перестрибуємо на півтора року вперед. Ось я працюю на іншій роботі. Наталка ж отримала диплом і вже деякий час живе у мене. Ми домовилися, що поки вона шукає роботу, побут на ній.
На практиці ж у квартирі безлад, робота не шукалася і вдома постійні вислови Наталки: “я нічого не можу”.
Цукерково-букетний у нас на той час скінчився і всі проблеми, про які ми говорили “нічого, прорвемося”, вже не здавалися такими дріб’язковими та простими. Були суперечки, які швидше за все чули сусіди. Були інші речі, про які не хочеться згадувати. А ще були непорушні правила:
– Під час суперечки не говорити нічого, що потім не можна б було повторити в спокійній розмові.
– Завжди влаштовувати спокійні розбори польотів.
– Не змушувати гадати, що не так, чітко і прямо відповідати на будь-які питання.
Власне, завдяки наявності цих правил ми, хоч у нас і був вельми поганенький період, і вирішили перейти на перший серйозний крок: ми взяли кошеня. Ну а ще все-таки запланували весілля, але це так, дрібниця.
Пройшло ще небагато часу. Складний період продовжувався… Були в ньому і моменти взагалі без будь-яких проблем (відразу після весілля, наприклад), і особливо темні моменти… Але ми продовжували вірити один в одного. Підштовхували один одного, не давати лежати овочем. Загалом, ми обоє намагалися рости як особистості і робити так, щоб другий теж розвивався. І прагнули в першу чергу зробити так, щоб ми подобалися самі собі, а вже потім один одному.
І знаєте що? Метод виявився дієвим!!! Не те, щоб ми досягли бажаного рівня, але якщо на початку ми були людьми, які один одного тягнуть, то тепер ми вже кульгали, спираючись один на одного. В цьому році між нами взагалі нічого нездорового не відбувалося, і мені не хочеться згадувати, коли востаннє було щось погане. І далі, думаю, все буде тільки краще.
Я це все до чого:
Так, нам дуже пощастило зустріти один одного. Так, 4,5 роки – це досить маленький термін і скептики скажуть, що все погане ще попереду. Але це не скасовує того, що ми, обоє маючи ті самі проблеми у минулому, змогли все-таки допомогти один одному і побудувати чудові стосунки. І я сумніваюся, що ми одні такі. Так що якщо вам здається, що все погано і вашій парі скоро прийде кінець, згадайте, що будь-які стосунки не підтримують самі себе. Не будьте байдужими до коханої людини і не ігноруйте власні недоліки.
Фото ілюстративне.
