fbpx
Дозвілля
У мене була та єдина любов на все життя. Кращого від мого Бориса я не зустрічала чоловіка. Ти знаєш, як ми познайомилися? Ні? Зараз розкажу. Не як у казці, він мене врятував або я вразила його своєю неземною красою. Ні, він мене нагодував. Чого смієшся? Справді, нагодував

Жінки старіють по різному. Іванка знала це не з чуток. У неї було два приклади перед очима. Її мама і тітка Валя. Тітка була старшою за матір на три роки. Але яка різниця!

У мами було два офіційних шлюби відповідно два чоловіки. Перший, власне, батько Іванки. Другий, батько близнят Роми і Слави. І після них був дядько Ігор, який прожив разом з ними п’ять років, поки мама його не прогнала. Не щастило їй з чоловіками. Іванка одного разу запитала:

— Мамо, а навіщо тобі це все? Адже в тебе є ми.

Вона образилася.

— Ви виростете і в різні боки порозлітаєтеся. А що мені робити? Залишитися на самоті? Ні, мені чоловік поруч потрібен. Щоб була турбота і увага.

А ось у тітки Валі все по-іншому було. Вона була заміжня один раз за все своє життя. Але овдовіла в тридцять років. Іванка трохи пам’ятала дядька Бориса. Він такий веселий був, постійно цукерками пригощав. Та ось, після цього тітка більше заміж не виходила. Хоча шанувальників у неї була ціла купа. Адже тітка Валя красунею була. Та чому ж була. Вона і в свої майже шістдесят виглядала на всі сто. Ніяких засмальцьованих халатів, боронь, Боже, хусток на голові. Завжди з макіяжем, в зручному і стильному одязі.

Іванка дуже любила проводити час у тітки в гостях. Якщо вдома вічно пахло борщем і котлетами, то у тітки Валі квітковими прфумами та свіжою кавою. Іванка іноді питала:

— Тітонько, ось чому у вас з мамою все по-різному? Мама думає лише про те, як заміж вийти, а у от ви навпаки?

Тітка жартувала.

— Ну ми ж різні. І долі у нас не схожі. Ми ж не попуги нерозлучники.

Але Іванка не припинила розпитувати жінку. І одного разу тітка здалася. Вона посадила племінницю поруч з собою і спробувала їй усе пояснити.

— Розумієш, твоїй мамі ще не зустрівся той чоловік, який зробив би її щасливою. Коля, батько твій, ледачим був. Настя на собі все тягнула. І тебе і його. Вона просто втомилася, тому з ним і розлучилася. Батько близнюків, Павло, дуже жінок любив. Була в ньому якась родзинка, через яку жінки до нього тягнулися. Ну а Ігор, ти і сама напевно пам’ятаєш, зловживав. Настя і так п’ять років його тягла. Боролася зі звичкою, але напевно йому цього не потрібно було. І те чого вона хоче все ж таки знайти своє щастя, це її вибір і право. Ти її не засуджуй, сонечко. З роками все сама зрозумієш.

— А у мене все по-іншому, тому що у мене була та єдина любов на все життя. Кращого від мого Бориса я не зустрічала чоловіка. Ти знаєш, як ми познайомилися? Ні? Зараз розкажу. Не як у казці, він мене врятував або я вразила його своєю неземною красою. Ні, він мене нагодував. Чого смієшся? Справді, нагодував. Я ж в місті вчилася. Жила в гуртожитку. З грошима було туго. Стипендія зникала за три дні. Ми з дівчатами молоді, нам і одягнутися хотілося і пахнути добре. А на їжу мало що залишалося.

Стою я в магазині і свої копійки рахую. Їсти хочеться, сили немає. А грошей вистачає або на маленьку буханку хліба або пакет макаронів. Стою і думаю, що краще. А тут він підходить. Бачив, як я, то потягну руку до хліба, то опущу. Він і запитав:

— Бракує?

Але я ж горда. Грубо так відповідаю:

— Не вигадуйте, просто вибираю менш калорійний.

Думала відстане, а він не відходить, чекає. Але я схопила буханочку і на касу. А Боря йде слідом і каже:

— Навіщо вам взагалі рахувати калорії? Ви ж геть худенька. Вам навпаки краще харчуватися треба. — і зник.
Я зітхнула з полегшенням. Оплатила покупку і на вихід. Іду і раптом чую, наздоганяє хтось. Озираюся, а то він, той хлопець з магазину. І суне мені в руки цілий пакет з продуктами. Я звичайно ж відмовляюся. А він бери і все. Я здалася, але строго так кажу, щоб він дав мені свою адресу, щоб я знала куди і кому маю гроші поверну. А він, давайте познайомимося і ви мені обід якось приготуєте, а то набридло абияк харчуватися. Він один жив, рідних у нього на той час уже не було.

І знаєш, Іваночко, мені такого турботливого і люблячого чоловіка мені доля подарувала. Він не красень був, до двадцяти років вже залисинка на маківці була. Ніс нерівний з горбинкою, в дитинстві невдало впав. Але мені все одно було, він для мене найкрасивішим за всіх був. Любов між нами була, справжня. Тільки шкода дітей у нас не сталося. Ми дуже хотіли, але на жаль. Коли його не стало, я спочатку вирішила дитятко для себе мати. А потім подумала і зрозуміла. Народжувати треба від коханої людини, а не для того щоб просто була дитина.

Я ж не знала, що він так мало часу зі мною пробуде. Думала, встигнемо, а він пішов на роботу. Прийшов з роботи, сів на диван газету почитати, а я на кухні вечерю гріла. Заходжу, а він уже все. Як я усе це пережила, сама не розумію. Залицялися до мене, пропозицію робили. Але я ж бачу, не моє, не можу. Ось так у мене життя склалося, дівчинко моя. А маму свою не чіпай, нехай їй щастя буде — сумно сказала тітка і поцілувала племінницю в чоло.

Іванка вже давно заміжня, вона несвідомо звертала увагу не на зовнішність, а на внутрішній світ. З Антоном їй пощастило. Разом вже десять років і щасливі. Слава Богу і мама і тітка ще живі. Мама нарешті знайшла своє щастя і вийшла заміж. А тітка незважаючи на свій вік, так і надалі живе одна, але дуже активна, он нещодавно захопилася скандинавською ходьбою.

Фото ілюстративне.