У Ватикані часто розповідають відому історію про безпритульного польського походження, якого найчастіше бачили на площі Рісорджіменто в Римі. Він ні з ким не розмовляв, навіть з волонтерами, які приносили йому ввечері гарячу страву. Лише через довгий час одному волонтеру вдалося розговорити безпритульного і він розповів свою історію.
“Я – священник. Я добре знаю вашого папу, ми разом навчалися в семінарії”, – сказав безпритульний. Спочатку йому ніхто не вірив.
Але ця звістка дійшла до Івана Павла ІІ, який почув ім’я чоловіка і підтвердив, що вони разом навчалися у семінарії. З того часу папа хотів зустрітися з чоловіком і запросив його на обід. Однокурсники не бачилися 40 років. При зустрічі вони обійнялися. Довго спілкувалися, а тоді безпритульний вийшов від папи увесь в сльозах.
– Що сталося? – запитав у чоловіка секретар папи.
– Він попросив мене вислухати його сповідь…
Тоді безпритульний також у відповідь пішов на сповідь до папи. І з того часу життя чоловіка кардинально змінилося. Священник став лікарняним капеланом.
Завдяки доброму вчинку одного волонтера, кільком теплим словам та погляду доброти, людина видужала і відновила своє звичайне життя.
Йому допоміг папа. Це, безперечно, диво. Але ця життєва історія також показує, що у кожної людини є гідність, незалежно від умов, у які вона потрапила.
Потрібно вміти побачити у кожному людське обличчя, так як це вмів робити св. Іван Павло ІІ.
Підготувала: Галина Андрусів