У Олі обірвалося все в середині. Як вона могла забути про цей замок? Скільки разів вона просила маму поміняти його, а та лише безтурботно махала рукою і відмовлявся:
– Так я вже звикла, ніколи не виходжу за двері без ключа. У мене запасний висить в кладовці, та й взагалі ніколи мені цим займатися, господаря в домі немає, сама ж я не поміняю.
Так, в кладовці… І Оля тут же облилася холодним потом, згадавши, що вчора двері теж зачинилися, і вона забрала ключ з кладовки, а повернути забула. Вона приїхала в гості до мами на тиждень і вже другий раз опинилася під дверима. Що ж тепер робити?
Оля в розпачі закусила губу. Сусіди всі на роботі, немає від кого зателефонувати мамі на службу. Вона стояла посеред сходового майданчика, обливаючись сльозами від безвиході.
Внизу живе тільки одна пенсіонерка – Лідія, всі інші працюють. Але з нею ніхто не спілкується, бо вона… сердита. Принаймні, вона завжди справляла таке враження. Оля з дитинства боялася її, та й всі діти розбігалися в різні боки, ледве на горизонті з’являлася її сувора чоловікоподібна фігура і кульгавий хода. Лідія ні з ким не сварилася, але була відлюдною, похмурою, і її всі обходили стороною.
– Лідія – остання людина на цій землі, до кого я звернуся за допомогою, – згадала Оля слова когось із сусідів.
На секунду вона забарилася, але вибору не залишалося.
– Зараз вона дійсно єдина людина, до кого можна звернутися, – майнула думка, і Оля рішуче постукала в квартиру Лідії. Двері тут же відкрилася.
– Допоможіть, – схлипнула Ольга, розмазуючи сльози по обличчю, і намагаючись опанувати емоції.
– Щось трапилося? – стривожилася Лідія, і її суворе обличчя ще більше спохмурніло.
– Та, у мене двері зачинили-и-сь, а там дитина спить, річна, – заридала молода мама, вже не в силах стримуватися.
– А ключ у кого-небудь є? – перебила її сусідка.
– У мами, а вона на рабо-о-ті, далеко бігти.
– Значить так, – Лідія ширше розкрила свої двері, – заходь сюди, тут посидиш, заспокоїшся, а я… пошукаю машину, щоб з’їздити до твоєї мами на роботу.
Оля схлипнула і увійшла в квартиру, їй раптом стало спокійніше від суворого і рішучого тону Лідії, і дитячий страх перед нею раптом відступив.
– Там ще чайник гарячий на столі, в мисці – плюшки вчорашні, рушником накриті. Влаштовуйся, – розпорядилася Лідія і, накинувши куртку, швидко зникла за дверима.
Через півгодини вона привезла ключ.
– Ось, пощастило, п’ята попутка погодилася звозити мене в потрібний район, і навіть грошей водій не взяв – жалісливим виявився, – Лідія стомлено посміхнулася і знесилено присіла на кушетку в коридорі, – ой, мокра вся, немов марафон здавала…
Ольга схопилася з дивана, не знаючи, як і дякувати випадковій рятівниці:
– Величезне вам спасибі, навіть не знаю, що б я без вас робила, – говорила дівчина, сердечно притискаючи руку, – яка ви, виявляється, добра…
– Виявляється? – сумно посміхнулася Лідія, – а що я така зла на вигляд?
– Ой, ну що ви, ви дуже добра і чуйна… – зніяковіла дівчина і почервоніла.
– Ну добре, добре. Не турбуйся про те, – посміхнулася Лідія, – у мене б теж зараз синочок був такий, як ти зараз, якби не…
Вона раптом замовкла і затихла. З очей закапали великі, як горох, сльози.
– Тітко Лідо, не плачте, – дівчина рвучко пригорнулася до широких плечей сусідки, і разом вони розридалися від пережитих тривог, які дивним чином об’єднали цих абсолютно чужих людей.
– Ой, що ж це ми, – першою оговталася Лідія, – біжи швидше, там же дитина, напевно, прокинувся, плаче…
І вони удвох, не змовляючись, помчали щодуху на другий поверх.
Кирилко тільки-тільки прокинувся і тихенько лежав в ліжечку, мнучи в руках і гумову іграшку. Побачивши матір, заусміхався, видавши радісні звуки.
– Тут, я тут, мій хороший, – нахилилася до нього Оля і взяла на ручки, – а це дивись, тітка Ліда…
Вона повернула хлопчика до жінки, і той радісно потягнув ручки їй назустріч. Вся нескладна і сувора фігура Лідії раптом здригнулася і розтеклася, як морозиво на сонечку.
– Та ти мій холосий, та ти моя рибка солоденька, – засюсюкав жінка і обережно взяла дитину, притискаючи до себе, – та ти мій скарб…
***
Це був початок найбільшої і чудової дружби, яка тільки можлива між людьми. Навіть не всі родичі можуть похвалитися такими стосунками, які зав’язалися незабаром між цими двома сім’ями.
А Кирилко отримав ще одну люблячу і віддану бабусю.
Автор: Balʹzam dlya dushi.
Фото ілюстративне.
