fbpx
Дозвілля
У Анастасії неприємність. Невістка вчора пішла з сім’ї. Покидала деякі речі в сумку, мольберт свій на плече повісила і пішла. Анастасія і так і сяк муштрувала сина, але правди не добилася. Ну, не може ж бути причиною те, що він не подав їй руку?

Майже п’ять років жили, п’ять років все всіх влаштовувало. І раптом? А Анастасія так сподівалася, що вони з сином їй онука подарують…

І у свахи Анастасії – Зої Іванівни, теж горе. Донька повернулася під тісний батьківський дах. Правда тимчасово, після розлучення збирається переїжджати до подруги. Та їй обіцяла на початку виділити прибудову в своєму будинку.

Тут хоч була поруч, влаштована, і душа не боліла за неї. А тепер думай-гадай – як вона там? І жили ж добре!

Максим не п’є, акуратний, господарський. Заробляє, дай бог кожному б так! Ну не поспішав з дітьми, але ж не кожен чоловік готовий відразу батьком ставати?

Не стала Свєтка матір’ю після першого резу, але хіба Макса це вина? Зате якою чистьохою-господинею стала, хоча раніше не дуже любила домашні справи. Натура в неї творча, все б малювати, та мріяти.

А заміж вийшла – підмінили доньку немов. Як до них не прийдеш – чистота, порядок, все блищить, скла у вікнах не помітити. На плиті і перше, і друге. Ніяких мольбертів, фарб, олівців ніде не валяється, як раніше в її дівочій  кімнатці.

* * *

У Максима горе. Дружина вчора пішла раптово і без пояснень. Ну не вважати ж причиною то, що він їй руку не подав, не допоміг з автобуса вийти? Причину вигадала і пішла. Мабуть іншого, солодшого життя захотіла. А може і завела кого, та привід все шукала, щоб його Максима дурником виставити. Він повернувся з вилазки на природу, а її немає.

* * *

Лише Світлана раділа. Їй просто легко і радісно. Вона сьогодні гуляла в парку і зробила цілу серію ескізів олівцем. І все у неї вийшло! Минув ступор, і вже сверблять руки взяти фарби і встати до мольберта. Але ж думала, що все – зник той політ, те натхнення, що наділяли сенсом особливим її життя.

Коли вона стала непомітним додатком до налагодженого побуту Максима? Коли їй стало душно від таких стосунків? Напевно, все почалося з перших днів, коли вона дізналася, що при надії. Максим відразу попередив, що з ним фокус: купе те, сама не знаю що, просто чогось захотілося, не пройде. Потурати примхам він не буде, і взагалі, це все нісенітниці.
І тоді ж додав: – а щоб дурниці в голову не лізли, потрібно у вільний час не малюночками займатися, а домашнім господарством, чоловіком, в кінці-то кінців.

І адже. дійсно, не для того він одружився, щоб самому за собою тарілку мити після вечері. І те, що дружина готує вечерю, стежить за чистотою, це не заслуга, а повсякденна обов’язок кожної жінки. Це і є – бути господинею, дружиною, матір’ю.

Обов’язків ставало все більше, а Світлани ставало менше.

Капризами Макс вважав нічні скарги дружини на ниючий дискомфорт А вона не наважилася сказати, що напередодні впала з табуретки, коли мила вікно в кухні. Побоялася, що Макс знову звинуватить в неповороткості. У неакуратності. А вранці вже було пізно. Перший раз не вберегли, а другий Макс вже не захотів.

Свєти ставало все менше. Цей процес був поступовим. І ось уже Макс її помічав лише тоді, коли змушений був кликати, щоб вказати на недбало застелену ковдру чи на погано помиту раковину.

А далі? Далі, чим бездоганнішим ставав побут, до чого і прагнув Макс, тим менше залишалося Свєти. Зате вдома був ідеальний порядок і побут став налагодженим механізмом. І ось, коли Максим зміг спокійно зітхнути, і майже був готовий на дитину, на другу спробу з дитиною, вона пішла.

* * *

У салоні мікроавтобуса сиділо чотири пари. У кожної пари була з собою зібрана сумка з пледом і продуктами. Це був традиційний виїзд «на природу» – зустріти ранню весну. Традиція, яку Макс підтримував спочатку з друзями юності, потім вона стала сімейною.

Традиції порушувати не треба було, це ж, як невеликий, але необхідний гвинтик в світоустрої. Як чисті вікна навесні, як гаряча вечеря на столі, як наявність дружини у молодого і перспективного чоловіка.

Трьом жінкам подали руку. А Світлана забарилася з сумкою, пледом, тому до виходу підійшла останньою.

Сім  спин, що віддаляються на тлі галявини покритої молодою смарагдово-привабливою травою – готовий сюжет для картини (десь глибоко в душі все ж у ній ще жив художник).

Кожна з трьох жінок тримала свого чоловіка під руку. Макс йшов першим. Один і без нічого. Тоді Світлана і зрозуміла, що якщо вона зробить крок за ним, то зникне до кінця.

Тому акуратно спустилася з високих сходинок, поставила на першу зелень кошик, сумку. Кинула зверху плед і, розвернувшись, швидко попрямувала до траси. Вона сама тепер хотіла зникнути, але тільки з життя Макса.

Ну, хіба проблема… подумаєш, не подав руки.

Автор: Тетяна Бро.

Фото з мережі