fbpx

У 20 років мене знайшов мій батько, якого мама вигнала одразу після мого народження через його зради. І на зустріч прийшов явно потяганий чоловік 45 років. Худий, оброслий, з набряками, в запраному одязі та явно не трезвий.

У 20 років мене знайшов мій батько, якого мама вигнала одразу після мого народження через його зради.

Написав мені смс, і зустрілися у кафе. Мама була не проти, бо й сама не чула про нього весь цей час. Здоровий інтерес спрацював, і я вирішила піти на зустріч.

І на зустріч прийшов явно потяганий чоловік 45 років. Худий, оброслий, з набряками, в запраному одязі та явно не трезвий. Поговорили хвилин 5, і я сказала, що надалі в нашому знайомстві не зацікавлена.

Через тиждень написала його дружина, що він насправді добрий фахівець у будівництві, проходить лікування і йому дуже важливо налагодити спілкування зімною. Саме через 20 років йому важливо зі мною спілкуватись, ну сміх тай все. На моє питання де він був весь цей час, його дружина мені відповіла що йому було соромно і ніяково. А зараз не соромно?

Я ще раз уже прямо текстом написала, що така людина ні в сім’ї, ні в друзях мені не потрібна. Потім він ще раз підстеріг мене біля будинку, знову пояснила, що мені неприємно з ним спілкуватися і 20 років жила без нього і ще проживу.

Причому він нічого не заперечує: п’є, лікується без результату. Навіщо йому зі мною спілкуватись? Лікар сказав, що спілкування із родичами допомагає йому стати на ноги. Подивитися би на цих лікарів…

You cannot copy content of this page