fbpx
Дозвілля
– Ти що зовсім? – говорила їй подруга, – ходиш зі своїм чоловіком, вибираєш подарунки його колишній? Це неприпустимо! Такого я ще не бачила

Наталя знала, що у Олега є донька.

Її це не стосувалося, з дівчинкою вона знайома не була.

Там були якісь складнощі з мамою дитини.

Олег їздив в містечко сам, раз на місяць, на зустріч з дитиною.

Наталка ходила з ним кілька разів по магазинах, потрібна була її жіноча допомога. Вони купували якісь чисто дівчачі дрібнички.

Одного разу, соромлячись і бентежачись, Олег попросив вибрати хороші, дорогі парфуми.

Для Марини, не піднімаючи очей сказав він, хочеться зробити їй приємне.

Так Наталя дізналася, що колишню Олегову звати Мариною.

– Ти що зовсім? – говорила їй подруга, – ходиш зі своїм чоловіком, вибираєш подарунки його колишній? Це неприпустимо! Такого я ще не бачила.

– А що такого, – знизала плечима Наталя, – він давно не живе з нею, років зо три до того як ми зустрілися, а ми разом четвертий рік.

– Ну-ну, знайшов наївну і їздить їй по вухах. Навіщо тобі взагалі мужик з причепом? А ось діти свої підуть? Він не відмовиться від дитини, розумієш! І половина його зарплати буде йти туди, наліво. Ти почнеш нервуватися, сваритися, в результаті розлучитеся.

– Круто ти, – сміється Наталя, – не встигли одружується, як ти нам уже розлучення пророкуєш.

– Смійся смійся. Подивлюсь через скільки ти до мене прибіжиш, вся в сльозах і соплях, з дітьми напереваги і будеш сидіти страждати про те, що зарплата маленька у нього, а він половину віддає в ту сім’ю, та ще й колишній подарунки робить, що їде на вихідні туди , а ваші діти не мають значення…

Наташа задумалася і обережно натякнула Олегу що їй не дуже-то подобаються ці знаки уваги його колишній дружині.

Олег уважно подивився на дружину.

– Наталю, я розумію що ситуація не з простих, але і ти зрозумій мене, Ольга моя донька, я не можу від неї відмовитися.

Так, дитина рання, незапланована, так це була якась дитяча закоханість, але це частина мого життя, розумієш?

Марина в непростій ситуації, у неї окрім мене і старої бабусі нікого немає, з дорослих.

Я подарував ці парфуми від нашої сім’ї, у неї був день народження, чи не від себе особисто, без будь-якого натяку. А просто підтримати, від нашої з тобою сім’ї, розумієш?

Вона прекрасно усвідомлює і розуміє, що дівчинка прийде жити до нас…

Марина хвора, вже давно. Вона зі школи така, слабенькая. Не шукай підступу там, де його немає, чуєш? Якби мені потрібна була ця жінка, я б жив з нею. І мене б нічого не зупинило, і ніхто.

Новина про те, що мати дитини її чоловіка хвора, і мабуть серйозно, напружила Наталку.

Що за підводні камені? Чому вона про це не знала? Чи знала? Але була настільки захоплена, що не звернула особливої ​​уваги?

Наташа ходила задумлива, в результаті вирішила все ж поділитися з подругою.

– Ні на мить не легше! – вигукнула подружка, – ні, Наталю, ти реально якась блаженна. Біжи, втікай поки не пізно! Ти навіщо життя своє губиш?

Весілля нормального не було, ніякої весільної подорожі, аааа, я забула, ви ж до бабусі в село їздили, точно-точно, і тебе подряпав бабин кіт, намочив тобі в туфлі, між іншим за сімсот євро, так, у тебе ж ще три місяці не заживало там, де тебе цей клубок вовни подряпав, точно. Романтика!

Мало того що бідоська, ще й з доважком на додачу. Озирнись навколо! Стільки чоловіків гідних хотіли бути з тобою, ні ж…

Так навіщо вони мені? Я Олега люблю …

– Будь-кого, люби, звичайно! Одягайся на ринку, ходи в макдак, що гордо іменується рестораном, раз на місяць, до речі, з його ж дитиною. Забудь про побути удвох, ви незабаром всюди будете разом, ти, він і його дитина.

У кіно? Утрьох! На пікнік? Утрьох! Просто погуляти? Теж. Ти навіть фільм не зможеш подивитися, ну я маю на увазі з чоловіком, завжди буде поруч нагадування про його минуле життя і минуле кохання.

Ти народиш дитину, свою, рідну. Ти зненавидиш ту, першу. Тебе буде все в ній дратувати, а вона буде подвійно не любити тебе, адже ти, у її розумінні, забрала її тата, можливо якби не ти, тато повернувся б до мами, і мама можливо була б жива. Так, скоріш за все! Ти будеш в усьому винна.

В результаті ти не витерпиш і ви розійдеться, дитина без батька, ти другий сорт. Хто з цього виграв?

– Так ну тебе, прийшла за підтримкою і порадою…

– А я підтримую і раджу, Наталю, біжи… втікай поки не пізно!

Увечері Наталя завела обережний розмову про дівчинку, про те як вони будуть жити? Як прийме її чужа дитина.

Вона поділилася з чоловіком своїми страхами і в підсумку вивалила йому все, що сказала їй подруга, правда в більш сприятливих тонах…

Він промовчав, нічого не сказав.

Вночі, Наташа не могла спати, чула що Олег теж не спить, перевертається, вона вдавала, що спить.

Невже подружка права, думала Наташа, невже реально потрібно втікати.

Вранці Олег похмурий і сонний попросив Наталку ввечері нічого не планувати і поїхати з ним в одне місце.

Вони їхали за місто, Олег мовчав, Наталя теж. Весь день вона була пригнічена.

– Це пансіонат, для таких… хворих. Він коштує недешево, я оплачую його для Марини, раніше раз на рік, потім два, тепер вона буде тут постійно, до… в загальному на завжди.

Я оформляю документи на доньку, вона буде жити зі мною, так я зробив помилку, що відразу не присвятив тебе в курс справи.. Вибач, я звик сам вирішувати всі проблеми, до мене тільки вчора, вірніше сьогодні вночі дійшло те, настільки я був неправий.

Олег зателефонував в дзвінок, відкрилася хвіртка, охоронець привітно привітався.

Зрозуміло, подумала Наташа, йому тут все і всі знайомі.

Вони пішли по алеї, далеко гуляли люди, худі, з майже прозорою шкірою

– Не бійся, вони не заразні. просто в цих деревах їм легше дихається, багато ходять серед нас, і ти навіть не замислюєшся скільки їх, по справжньому хворих. В основному тут, вони поправляють здоров’я..

Їм назустріч йшла не поспішаючи дівчинка, в блакитному спортивному костюмі, трохи більше півтора метрів зросту, з високо зібраним в хвіст світлим волоссям.

Коли вона підійшла ближче, Наталя зрозуміла що це дівчина, а не дівчинка, вірніше навіть молода жінка.

Очі її блищали дивним блиском, дихання було важким з присвистом.

– Вітаю Олежику, – вона дивилася з неприхованою любов’ю і благоговінням на свого колишнього чоловіка

Привіт, Марино. Ось знайомся, моя Наталя.

– Як напевно їй повинно бути складно, – спалахнуло у голові у Наталії, – боляче фізично, а ще й душевно. Навіщо він мене привіз, навіщо?

– Це я його попросила, – спокійно, ніби прочитавши її думки сказала жінка, – я хотіла бачити ту, яка живе в його серці і яка стане матір’ю моєї доньки…

Біжи, Наталю, біжи, – крутилось в голові, чувся звідусіль голос подруги, біжи, ти куди лізеш!

– Хочеш піти? Так нічого і не дізнавшись, еге ж? І тобі зовсім не цікаво дізнатися щось нове про свого коханого? Значить ти його не любиш, – сказала і відвернулася.

Олег в цей момент розмовляв з чоловіком в діловому костюмі.

– Мій лікуючий лікар, теж Олег, тільки Григорович.

Я завжди слабенька була, – почала без переходу, – матері не стало, коли я на світ з’явилася, батько не визнав мене, вони в школі вчилися, ось така я, нікому не потрібна.

Материна мама відмовилася від мене, вона була вдруге заміжня, були свої маленькі діти. Взяла мене на виховання бабуся батька.

У неї були деякі зв’язки і вона забрала мене з будинку малятка, там чи в лікарні, вже не знаю, мене сильно застудили.

Бабуся все життя мене виходжувала.

Він прийшов до нас в сьомий клас, його батько був військовий і його перевели до нас.

Я могла тільки мріяти про такого, тільки мріяти.

Де вже мені, тихоні, та сподобатися такому красунчику, спортсмену, веселунові.

Єдине що я вміла, і у мене добре виходило, це грати на фортепіано.

Ти бачила хоч одного підлітка, якого вразить гра на фортепіано? Ось і я ні.

Співати я не могла, як ти розумієш, а ось грати.

Я склала в голові одну мелодію, це було у восьмому класі, але ось кінець мені ніяк не давався.

У шкільній бібліотеці у нас стояв старий інструмент, я просто сіла до нього, і тихенько почала грати.

У бібліотеку рідко хто заходив. Навіщо? Якщо все можна знайти в інтернеті, навіщо це сховище паперу?

Стара бібліотекар, хранитель цього світу пригод, любовних романів і страждань, ровесниця століття, тихенько спала, прихилившись до кута, а я обережно торкнула клавіші і згадала ту, свою незакінчену мелодію.

Уявляєш, вона раптом зазвучала у мене в голові і я почала грати, тихесенько, боячись розбудити стару бібліотекарку, що схилилася над столом в сплячій позі, як горгулья…

Я грала про те, що хотіла б вдихати ніжний аромат троянд і бузку, бігати по лугах, з квітами, піднятися в гори, плисти по морю, летіти на літаку, вийти заміж за коханого, мати дітей, дочекатися онуків і тримаючись за руки з коханим, піти разом в захід, коли прийде наш час.

Я грала своє життя, те, якого у мене ніколи не буде…

Коли пролунав останній акорд, я зрозуміла, що плачу, сиджу в бібліотеці і плачу. Маленька сіренька дівчинка, яка так і не дізнається що таке бути коханою і бути матір’ю…

– Як це називається? – голос пролунав десь збоку, я звикла що мене не помічають, і була здивована.

– Мрія, – тихо просипіла я.

– Красиво, я ненавмисно підслухав, прийшов за довідником, а тут… Марія Василівна спить

– А що, хто? Де? це зіскочила бібліотекар.

А ми сміючись вийшли з бібліотеки.

Ніхто не розумів що він в мені знайшов. Та і я сама не розуміла і не вірила своєму щастю. Бабуся хмурилася, лаялася, а потім махнула рукою, сказавши:

– Бог з тобою, скільки там тобі того життя відміряно, хто його знає…

Коли я зрозуміла, що при надії, ох що було. .

Олечка здоровенька народилася. Він ніколи мене ні в чому не дорікнув. Завжди допомагає, коли Олі був рік, я зрозуміла, що він тяготиться мною. Не було любові тієї, справжньої, від нього.

Я його відпустила, він зустрічався тоді з Веронікою, не знаю чи в курсі ти.

Мені вона не подобалася. дивно так, якби мені подобалися дівчата чоловіка, якого я шалено люблю. я і не приховую цього, та ти і сама зрозуміла.

А ось ти мені подобаєшся, хоч я і ревную, але подобаєшся. З його розповідей, я теж разом з ним полюбила тебе.

Ти напевно втечеш? Якби я була б здоровою, я б втекла, не дивлячись на любов до цього чоловіка. Треба напевно дуже сильно любити, дуже, дуже…

Я поступила як егоїстка. прив’язала до себе цього розумного, красивого, гідного чоловіка, повісила йому на шию дитину, можливо руйную зараз його життя…

Але я теж хотіла жити, Наталю, я не винна що я така…

– Може ще все налагодиться, – несміливо запитала Наталя, – адже медицина не стоїть на місці…

– Надто пізно, -покачала головою Марина, – та й я втомилася, якщо чесно.

Якщо ти залишишся з ним, обіцяй не кидати мою доньку, будь ласка. Вона здорова, ти не дума … І прости мене, заздалегідь, прости. Якщо підеш, що ж, кожна людина хоче кращого для себе, я тебе розумію, і ні крапельки не засуджую.

Знаєш, я думала коли побачу тебе, відчую неприязнь, я уявляла тебе такою, красивою, розумною, впевненою в собі. Ти ще краща, ніж я могла придумати. І у мене немає до тебе неприязні. Дуже боюся що він мене непереноситеме, коли зрозуміє що я зробила з його життям, змусивши піклуватися про мене і дитину, зовсім незапланованій дитині, та ще й не від коханої жінки.

– Він любив тебе… Я точно знаю.

– Гадаєшь?

– Знаю. Він не падлюка, я впевнена, що навіть будучи зовсім юним, він не був поганим, він любив тебе, і навіть зараз, можливо не як жінку, але як маму дитини він любить тебе. Ти даремно на себе наговорюєш, ніяка ти не сіра, а красива і приваблива, і взагалі досить розкисати. Давай видужуй, ми заробимо з Олегом багато грошей, і поїдемо всі разом в… Альпи.

– А що там, в Альпах, – плачучи і сміючись запитала Марина.

– Там? Там спеціальні корови, які дають спеціальне молоко. і взагалі, якого біса ти тут… жити вона втомилася…

– Ти приїдеш ще?

Обов’язково, і привезу тобі купу косметики, цілу купу. І не говори мені що тобі не можна їй користуватися!

– Добре, не скажу! А парфуми, які ви мені подарували, вони смачно пахнуть?

– Дуже…

– Ти побризкай мене, потім ними… Гаразд?

Додому вони їхали мовчки.

Вдома Наталя розридалася.

– Пробач, маленька… За все, за те,що втягнув тебе в це.

Наташа привезла їй купу косметики, правда вже в лікарні, лікар не дозволив, а потім махнув рукою. Вона поклала косметичку поруч.

Наташа стримала обіцянку, побризкала парфумами… потім.

Вона тримала маленьку дівчинку за руку, і намагалася не плакати. Народу не було, тільки вони і кілька однокласників.

***

– Дарамно ти мені мене не послухала, я ж тобі казала, біжи, Наташка, біжи…

– Навіщо?

– Тобто? Тобі це треба? Чужа дитина, яка все одно не буде вважати тебе матір’ю, та й…

– Та чудово у нас все, чудово!

– Нууу НЕ знаааю, поживемо побачимо.

– Ага, – щасливо засміялася Наташа, – ну, я побігла, мені Олечку з музикалки зустріти треба.

– Давай… матуся…

Автор:

Фото ілюстративне