Ніка постукувала пальцями по стільниці, спостерігаючи, як закипає чайник. Недільний ранок видався напрочуд тихим. Сонячні промені пробивалися крізь тонкі штори, залишаючи на світлій плитці химерні візерунки. Ніка любила такі моменти — коли можна просто постояти й насолоджуватися затишком власного дому.
П’ять років тому, коли вони з Олексієм переїхали до цієї квартири, тут були голі стіни й мінімум меблів. Тепер кожен куточок випромінював тепло й комфорт. Ніка пам’ятала, як довго вибирала шпалери для вітальні, як сперечалася з чоловіком щодо кольору штор, як раділа, коли знайшла зручний диван.
— Доброго ранку, — почувся сонний голос Олексія. — Що у нас на сніданок?
— Омлет з грибами й помідорами, — Ніка посміхнулася, дістаючи з холодильника продукти.
— І свіжозварена кава.
Олексій підійшов ззаду й обійняв дружину за плечі:
— Ти у мене справжня господиня.
Ніка завмерла з пакетом молока в руках. У голосі чоловіка прозвучала якась особлива інтонація. Такий тон зазвичай віщував “сюрпризи”.
— Що сталося? — Ніка повернулася до чоловіка.
— Нічого особливого, — Олексій відвів погляд. — Просто мама з Христиною збираються заїхати. Ненадовго, буквально на обід.
Ніка повільно видихнула. “Ненадовго” у розумінні родичів чоловіка зазвичай розтягувалося на пів дня, якщо не більше.
— О котрій вони приїдуть? — запитала Ніка, намагаючись зберігати спокій.
— Годині о другій. І… — Олексій знову зам’явся. — Христина візьме з собою дітей.
Ніка подумки порахувала до десяти. Діти Христини, шестирічні близнюки, були справжнім стихійним лихом. Після їхніх візитів квартира нагадувала поле бою.
— Гаразд, — жінка ввімкнула плиту. — Тоді потрібно буде сходити у магазин. На всіх їжі не вистачить.
— Люба, ти ж знаєш, як мама любить твої страви, — Олексій спробував знову обійняти дружину, але Ніка ухилилася, удаючи, що їй терміново потрібно дістати сковорідку.
Насправді Варвара Дмитрівна ніколи не упускала можливості покритикувати кулінарні здібності невістки. То суп пересолений, то м’ясо недосмажене, то салат надто простий.
О другій годині родичі вже були на порозі. Варвара Дмитрівна роздавала поради, Христина хвалилася своїми кулінарними досягненнями, а діти безтурботно бігали квартирою, залишаючи за собою хаос.
— Знаєш, Ніко, — сказала Варвара Дмитрівна, доїдаючи другий шматок торта, — ми тут з Христиною подумали… Можливо, будемо збиратися у вас щонеділі? У тебе така простора кухня, і готуєш ти… ну, старанно.
Ніка повільно поставила чашку на стіл:
— Щонеділі?
— Звісно! — підхопила Христина. — Це буде так чудово! Я можу приносити свої фірмові страви, мама поділиться рецептами. А діти так люблять гратися тут!
Ніка відчула, як всередині все закипає. Ще більше напруження виникло, коли чоловік підтримав ідею, навіть не поцікавившись її думкою.
— Перепрошую, але наступної неділі я хочу відпочити, — тихо, але впевнено сказала Ніка. — У мене один вихідний на тиждень, стільки справ потрібно встигнути зробити, а іноді й просто хочеться лежати.
Варвара Дмитрівна завмерла з виделкою в руці:
— Що значить відпочити? А як же сімейний обід?
— Я втомилася, — Ніка намагалася говорити спокійно. — Мені потрібен вихідний.
— Від чого ти втомилася? — фиркнула Христина. — Від того, що ходиш у домі?
Олексій насупився:
— Люба, давай обговоримо це пізніше.
— Нічого тут обговорювати, — відрізала Варвара Дмитрівна. — Сім’я повинна збиратися разом. А ти, Нікуша, просто розбалувана. Ось я у твої роки…
— Мамо, будь ласка, — перебив Олексій. — Я поговорю з Нікою.
Увечері, після довгих розмов, Олексій озвучив дружині, що на недільний обід знову прийдуть Варвара Дмитрівна та Христина з дітьми.
— Добре, але давайте домовимося, — сказала Ніка. — Я можу приготувати, але мені потрібні гроші на продукти. Усі ці святкові обіди дорого коштують.
— Гроші? — здивувалася Варвара Дмитрівна, коли Олексій їй про це розповів. — А з чого б це ми мали давати їй гроші? Ми ж сім’я!
— Так, ми сім’я, — підхопила Христина. — У мене і так витрат вистачає: школа, секції, одяг. Ніка має закладати свої гроші, вона ж працює.
— У мене своїх не так багато, — зауважила Ніка, коли почула цю розмову. — Так, я працюю, і це мої особисті витрати. Проте, зарплату затримали на тиждень і у мене гроші залишилися тільки на проїзд та на перший час. Запасів немає, все пішло у ремонт.
— Ой, ну перестань, — роздратовано відмахнулася Варвара Дмитрівна. — Твій чоловік добре заробляє, можете собі дозволити.
Ніка подивилася на Олексія в очікуванні підтримки, але той лише невпевнено знизав плечима.
— Добре, — холодно сказала Ніка. — Якщо ви не хочете давати гроші, то принесіть щось із дому. Можна олів’є чи пиріг.
Однак і ця пропозиція не викликала ентузіазму.
— Носитися зі стравами з дому? — обурилася Христина. — У мене часу немає.
— А я вже не в тому віці, щоб важке підіймати, — додала Варвара Дмитрівна.
Весь тиждень Ніка чула лише скарги й критику. А виходило так, що вона у свій єдиний вихідний мала не лише готувати страви для всієї родини, а й прибирати квартиру перед їхнім приходом, щоб гості не знайшли жодної порошинки.
У суботу ввечері вона твердо сказала Олексію:
— Я не буду цього робити. Якщо ваша мама й сестра не хочуть докласти зусиль чи витратитися, це не моя проблема. Я теж заслуговую на відпочинок.
Увечері, коли гості нарешті роз’їхалися, а Ніка прибирала уламки улюбленої статуетки, Олексій спробував почати розмову:
— Навіщо ти влаштувала цю сцену? Мама засмутилася.
— Сцену? — Ніка випросталася, стискаючи віник у руці. — Я просто сказала, що хочу відпочити.
— Від сім’ї!? — чоловік підвищив голос. — Ти ж повинна розуміти, що сімейні обіди, як традиції, важливі для мами, для Хрістіни!
— А моя думка нікого не цікавить? — Ніка відклала віник. — Я теж людина, Олексію. Я втомлююся.
— Ти маєш пам’ятати, що ти дружина, а не гостя! — випалив чоловік. — У тебе є обов’язки перед сім’єю!
Ніка відступила, ніби від удару. В очах защеміло:
— То ось як ти це бачиш? Я просто прислуга для твоєї сім’ї?
— Я не це мав на увазі, — чоловік намагався заспокоїтися. — Просто зрозумій…
— Ні, це ти зрозумій, — перебила Ніка. — Я більше не буду готувати на всю вашу сім’ю щонеділі. Мені потрібен відпочинок.
Увесь наступний тиждень у домі панувала напруженість. Олексій постійно телефонував матері, скаржачись на впертість дружини. Ніка удавала, що не чує цих розмов.
У суботу ввечері Олексій знову спробував:
— Мама дзвонила. Вони приїдуть завтра о другій.
— Добре, — спокійно відповіла Ніка. — Тільки я не буду готувати.
— Що значить не будеш? — чоловік грюкнув кулаком по столу. — Вони чекають на святковий обід!
— А я чекаю на розуміння, — Ніка знизала плечима. — Бачиш, не завжди отримуємо те, чого хочемо.
Недільного ранку Ніка зачинилася у спальні з книжкою. З кухні долинали звуки: Олексій намагався організувати святковий обід. Судячи зі стукоту каструль, виходило не дуже.
О другій годині пролунав дзвінок у двері. Ніка чула, як Варвара Дмитрівна гучно цікавиться, чому невістка не зустрічає гостей. Близнюки носилися по квартирі, вимагаючи обіцяного олів’є.
— Вона у спальні, — почувся голос чоловіка. — Сказала, що втомилася.
— Що? — обурений голос Варвари Дмитрівни рознісся квартирою. — Лежить у спальні, поки сім’я голодна? Нікуша! А ну виходь негайно!
Ніка перегорнула сторінку, не реагуючи на крики.
— Це просто обурливо! — обурювалася Варвара Дмитрівна. — Олексію, як ти це терпиш? Твоя дружина зовсім розпустилася!
— Та вже, — підтримала Хрістіна. — Я б ніколи не дозволила собі так ставитися до сім’ї чоловіка.
Через годину, коли стало зрозуміло, що святкового обіду не буде, гості почали збиратися додому. Варвара Дмитрівна голосно заявила, що її син заслуговує на кращу дружину.
Тільки коли вхідні двері зачинилися, Ніка вийшла зі спальні. Чоловік стояв на кухні, дивлячись на безлад на столі.
— Задоволена? — спитав він, не повертаючись. — Опозорила мене перед усією сім’єю.
Ніка дивилася на спину чоловіка, і раптом усе стало кришталево ясно. П’ять років шлюбу, нескінченні компроміси, спроби догодити — усе це було марно.
— Знаєш, Олексію, — тихо сказала Ніка, — я нарешті зрозуміла одну річ.
— Яку ж? — чоловік різко розвернувся.
— Що я для тебе значу набагато менше, ніж твоя мати і сестра. І це ніколи не
