“Твій чоловік якусь дівчину у квартиру привів!” — таке повідомлення прийшло від сусідки саме тоді, коли Валя вже підіймалася трапом

“Твій чоловік якусь дівчину у квартиру привів!” — таке повідомлення прийшло від сусідки саме тоді, коли Валя вже підіймалася трапом.

«Кого він привів? — подумала вона, стискаючи телефон і відчуваючи, як всередині наростає обурення. — Як він міг…» Їй ледве вдалося стримати себе, щоб не кинутися назад у гніві. Сходи раптом стали здаватися в’язкими, ніби затягували її в трясовину.

“Хто ця дівчина, Галю?” — єдине, що вона змогла написати. Голова йшла обертом.

Телефон завібрував, сповіщаючи про нове повідомлення, але бортпровідниця вже ввічливо попросила вимкнути пристрій. Довелося підкоритися. Валя міцно стиснула телефон у руці, ніби він міг дати їй хоч якусь підтримку.

У салоні літака її накрила хвиля паніки та образи. Щойно він злетів, вона опиниться у невідомості — без можливості щось зробити чи хоча б дізнатися правду. Доведеться просто летіти й розмірковувати: хто ця дівчина і чому вона в її домі?

Валя все життя прожила у маленькому провінційному містечку. Вона рано зрозуміла, що без твердого характеру тут не вижити, і навчилася його демонструвати. Коли вона познайомилася з Сашком, то саме проходила практику в районній газеті. Мріяла стати журналісткою та писати гострі репортажі про життя маленьких міст. Сашко зайшов до редакції на прохання колеги — потрібно було налаштувати комп’ютери.

Так вона його й побачила — сором’язливого, але з якимось впертим блиском в очах. Під час перерви за чаєм він розповів, що раніше працював у сфері IT у столиці, але повернувся у рідне місто, бо захворіла мати. Валя тоді подумала: «Який турботливий хлопець».

Вони зустрічалися пів року. Сашко возив Валю на природу, відкриваючи для неї місцеві краєвиди, про які вона й не підозрювала. На вихідних вони заїжджали до його матері, допомагали з господарством. Жінка не надто схвалювала вибір сина, бурчала, що журналістка у родині — це постійний ризик стати об’єктом статей. Але відверто не перечила й навіть інколи усміхалася, коли Валя допомагала пекти пироги.

Згодом Валя влаштувалася у невелику рекламну агенцію, де роботи було вдосталь — і писанини, і зустрічей із клієнтами. Вони з Сашком одружилися без гучного весілля — просто розписалися в РАЦСі та відзначили подію вдома, у колі рідних.

Жити почали у маленькій квартирі, що залишилася Сашкові у спадок від дядька. Грошей було небагато, тож ремонт робили поступово, своїми руками. Сусіди — переважно літні люди, які знали всіх і все, постійно щось обговорювали біля під’їзду. Валя не прагнула заводити з ними тісні стосунки, бо ще з дитинства знала, як легко дружба із сусідами може перетворитися на плітки чи взаємне роздратування.

Після весілля Сашко наче почав змінюватися. Вірніше, Валя вперше помітила дивності в його поведінці. То він засиджувався за комп’ютером до пізньої ночі, заглиблений у якісь програми чи форуми, то раптом починав генеральне прибирання серед ночі. Валя розуміла, що це його спосіб впоратися зі стресом. Його мати хворіла на складну недугу, лікування вимагало дедалі більше грошей. Сашко працював на двох роботах, а Валя бралася за всі можливі проєкти в агенції. Згодом їхнє життя перетворилося на виснажливу рутину: сніданок — розбіглися у справах — повернулися пізно — вечеря — сон. І так по колу.

Нещодавно у Валі настала перерва в роботі, але несподівано їй випала нагода поїхати на тижневе стажування. Це здавалося порятунком: нові знайомства, перспективи, можливість відволіктися. Сашко сприйняв її рішення спокійно, навіть, здається, зрадів.

— Їдь, звісно, чого чекати, — сказав він, сьорбаючи ранкову каву. — Може, контракт якийсь великий підпишеш. Нам зараз гроші дуже потрібні.

Але з якоїсь причини така підтримка не заспокоїла Валю. Останні кілька тижнів вона помічала у чоловікові дивну напругу. Ніби його щось мучило, але він не наважувався сказати. Постійно перезавантажував ноутбук, міняв паролі, не випускав телефон із рук. Вона боялася прямо запитати: «Сашко, що ти там ховаєш?» Можливо, тому що боялася почути відповідь.

Сусідка Галина, жінка років п’ятдесяти, славилася своєю допитливістю. Вона тільки й чекала моменту, щоб поділитися «важливими новинами»: «А ти знаєш, з третьої квартири чоловіка вигнали?» або «Бачила, твій Саша сміття пізно вночі виніс — точно щось приховує». Валя зазвичай просто усміхалася, переводила розмову і намагалася швидше піти.

Але повідомлення про «якусь дівчину», яку Саша притягнув до них у дім, вибило її з колії. Напередодні відльоту вона помітила, що чоловік у дивному стані — ніби розгублений, ніби щасливий, але не стала питати. Вирішила, що все з’ясує після повернення. І ось тепер сусідка надсилає їй це дивне повідомлення.

Валя сиділа у літаку, відчуваючи, як усередині закипає злість. Поки вона в дорозі, якась невідома дівчина хазяйнує в її квартирі. У голову лізли шалені думки. Може, Саша завів коханку? Чи це хтось із колег по роботі заглянув? Але чому саме сьогодні?

Одне було ясно: Валя не збиралася це залишати просто так. Вона була рішуче налаштована розібратися, хто ця особа і що вона забула в її домі.

Валя вийшла з аеропорту й одразу зателефонувала сусідці. Галина довго не брала слухавку, а коли відповіла, говорила швидко і схвильовано:

— Ой, ця дівчина з’явилася вчора пізно ввечері, щойно ти поїхала. Я їх випадково побачила через вічко дверей. Чую — шурхіт у під’їзді. Дивлюся — молода, шорти на ній і куртка. Потім пішла десь о другій ночі. Більше не бачила. Але ж була! Ти сама як думаєш, Валюш? Напевно, він усе давно спланував, якщо так влучно підгадав під твій від’їзд…

Валя слухала і розуміла, що більша частина Галиних слів — це просто здогадки. Сусідка не любить конкретики, зате обожнює сенсації. Але ігнорувати цю інформацію не можна. «Може, справді у Сашка роман? — подумала вона. — Або, що ще гірше, він вплутався в якусь авантюру. Які ще можуть бути варіанти?»

Накотила образа. Але замість того щоб сваритися телефоном, Валя спробувала все розкласти по поличках. Вона розуміла, що завтра вранці починається стажування, а зриватися того ж вечора та їхати назад не має сенсу: квитки дорогі, а можливість пройти навчання випадає нечасто. Треба було якось прояснити ситуацію. Вона зателефонувала Саші. Даремно — він не відповів ні з першого, ні з другого разу. На повідомлення теж не реагував. У мережі не з’являвся. Що ж робити, зітхнула Валя.

Коли вона дісталася до готелю, куди її поселили на час стажування, Саша нарешті надіслав коротке SMS: «Пізніше все розповім. Прошу, не панікуй». Ця фраза ще більше її схвилювала. Він ніби натякав, що розповідати справді є про що. Але що саме сталося? Валя відчувала, як її розриває від тривоги, але намагалася взяти себе в руки.

Перший день стажування минув напружено, але продуктивно. Валя намагалася зосередитися на завданнях, знайомилася з майбутніми партнерами, спілкувалася з лекторами. Як тільки випадала вільна хвилина, вона перевіряла телефон, сподіваючись побачити повідомлення від Саші, але там було тихо. У середині дня він надіслав коротке голосове: «Не хвилюйся, у мене тут… скажімо так, несподівані клопоти. Але все під контролем. Вибач, що відразу не сказав». Валю це не заспокоїло. Злість не минала, бо він, по суті, нічого не пояснив.

Увечері вона зателефонувала Галині й попросила, щоб та більше нічого не відстежувала. Сусідка, звісно, образилася: «А я ж із найкращих спонукань!» Довелося Валі витратити хвилин п’ять на компліменти, пояснюючи, що просто не хоче зриватися. «Мені важливо зберігати спокій», — намагалася говорити примирливо. Так, Валя й сама розуміла, що в її ситуації Галина — хоч і надто цікава, але єдина людина, яка може тримати її в курсі того, що відбувається вдома. Проте постійне нагнітання атмосфери могло закінчитися нервовим зривом. «Краще дочекаюся пояснень від Саші», — вирішила Валя.

Наступного дня сталося ще одне — і досить неприємне — підозріле «співпадіння». Валя повернулася з лекцій, сіла за ноутбук і відкрила електронну пошту. Серед робочих листів знайшла сповіщення з банку: на їхній спільний рахунок надійшли кошти, а потім одразу ж була списана майже така ж сума. Але перекази робила не вона, а Саша.

Гроші в родині останні місяці були на особливому контролі. Вони спеціально відкладали «про запас», оскільки здоров’я свекрухи вимагало дорогих процедур. І тут такі несподівані рухи на рахунку. Виходить, Саша щось купував чи оплачував, і йшлося не про дрібниці — сума була серйозна. Валя замислилася, можливо, це оплата якихось послуг? Чи, може, він допомагає комусь — наприклад, дружині друга? Але чому тоді таємно?

Думка про те, що дівчина з квартири — частина якоїсь афери, засіла в голові. А раптом це знайома з минулого, якій Саша щось винен? Або взагалі шахрайка, і Саша попався на її гачок? Валя почала уявляти найгірші сценарії.

Нарешті, увечері вона відправила йому голосове повідомлення: «Так, я готова терпіти, але не марно. Або пояснюєш прямо зараз, у чому справа, або я беру перший-ліпший квиток і повертаюся додому». Вона не чекала, що він одразу ж усе розповість, але сподівалася хоча б на якусь реакцію. І не помилилася. За годину прийшло довге повідомлення: «Валю, я тебе люблю і прошу дати мені два дні. Серйозно, все поясню. Дівчина — це не те, що ти думаєш. Я розбираюся, прошу, не поспішай. Усе добре».

Але нічого «доброго» не було. Вони ніколи не приховували одне від одного великих витрат. Чому ж він мовчав, якщо все так просто й невинно?

Вночі Валя довго не могла заснути, намагаючись відігнати тривожні думки. Під ранок їй вдалося задрімати, вирішивши, що після повернення додому вона у всьому розбереться.

Настав день повернення. Стажування минуло успішно: Валя справді завела нові знайомства, зібрала ідеї для проєктів, навіть підписала попередню угоду з однією великою компанією. Але її особисте життя опинилося під загрозою. За ці кілька днів Саша так нічого і не пояснив. Валя більше не могла стримуватися. Всередині все кипіло.

У рідне місто вона повернулася ближче до вечора. Таксі зупинилося біля під’їзду. Галина, звісно ж, вже стояла на сходовій клітці, переступаючи з ноги на ногу:

— Ну що, Валюш, тільки не сердься на мене… Але ця дівчина знову була тут. Сьогодні вдень. Я бачила: вийшла лише на десять хвилин. А потім… не знаю, пішла вона чи ні. Я ж не сторож…

Валя нічого не відповіла. Піднялася на свій поверх, вставила ключ у замкову щілину. Серце скажено калатало. Відчинила двері. Темрява. Тиша.

— Саш? Ти тут? — гукнула вона і раптом почула кроки зі спальні.

На порозі з’явився чоловік. Виглядав виснаженим, ніби не спав тиждень.

— Привіт… — тихо мовив він.

І тут з-за його плеча визирнула дівчина років вісімнадцяти — темне волосся, розгублений погляд.

— Валя, будь ласка, не хвилюйся, — промовив Саша. — Це Оля. Моя… зведена сестра.

Безглуздішого пояснення Валя навіть уявити не могла. «Зведена сестра?!» — ледь не вихопилося у неї, але вона прикусила язика. Вона сама собі обіцяла не влаштовувати сцен.
Саша заговорив пошепки:

— Вони з мамою довго жили у Вінниці. Я лише місяць тому дізнався, що після мами батько ще раз одружився… Виявилося, у мене є сестра. Нещодавно їх виселили, вона залишилася без житла, приїхала за допомогою. Я хотів усе пояснити одразу, але…

Він замовк, глянув на Олю. Вона відвела очі.

Валя не знала, вірити чи ні. Все виглядало, як нашвидкуруч зліплене виправдання.

Дівчина це відчула і заговорила тихо:

— Я не хотіла ось так з’являтися, правда. Я навіть не знала, що у нього є дружина. Ми з Сашею думали, як тобі сказати… Вибач, якщо злякала тебе.

Валя розгублено дивилася то на неї, то на чоловіка. Все здавалося дивним. «Чому він не сказав відразу? — крутилася думка. — І до чого тут таємничі перекази грошей?»

Саша, ніби прочитавши її сумніви, узяв Валю за руку й повів на кухню.

— У неї величезні борги. Там якісь колектори, шалені відсотки. Я хотів допомогти — тому взяв гроші. Не хотів тебе турбувати, ти і так на нервах: стажування, робота… Думав, усе швидко розв’яжу сам. А коли вона вже приїхала, зрозумів, що все набагато гірше. Колектори погрожували, що, якщо вона не поверне борг, будуть проблеми…

Він говорив усе тихіше, а Валя все більше хмурніла.

Вони довго сперечалися. Валя не могла не дорікати:

— Ти витратив наші заощадження без дозволу? А якщо мамі знадобиться лікування? І чому ти дізнався про сестру тільки зараз?

Саша важко зітхнув:

— Мама знала. Але мовчала. У них із батьком свої рахунки… А щодо колекторів — я боявся, що вони прийдуть сюди. Хотів тебе вберегти. Так, я зробив усе неправильно. Пробач.

Валя була на межі. Оля сиділа на дивані, обхопивши коліна. Саша раз у раз поглядав на неї, ніби боявся, що вона ось-ось утече.

— Ми закрили борг, — нарешті мовив він. — Сподіваюся, їй дадуть спокій, поки ми не вирішимо, що далі…

Валя підвелася і вийшла у коридор. У голові кричав голос: «Не вір йому! Яка ще сестра?!» Але була й інша думка: «А раптом це правда? І він просто намагався допомогти?» Її всю трясло. Вона провела рукою по волоссю, повернулася на кухню.

Саша попросив:

— Валю, я розумію, що це непроста ситуація. Але Олі нікуди йти. Дозволь їй залишитися хоча б на ніч…

Валя важко зітхнула:

— Одна ніч. Завтра вона їде.

Саша кивнув, Оля прикусила губу.

Але події цієї ночі перевершили всі очікування.

Близько півночі у двері подзвонили.

Саша відчинив — і його одразу відштовхнули двоє здоровенних чоловіків.

— Де Ольга?! — гаркнув один. — Гроші сюди, швидко!

Вони увірвалися у коридор. Один схопив Валю за рукав.

Оля вибігла з кімнати:

— Я все поверну! Тільки не чіпайте їх!

— Час вийшов, сестричко, — усміхнувся один із чоловіків. — Нам потрібне своє.

Саша кинувся захищати Валю. Крики, гуркіт. Валя тремтячими руками набрала 102.
Колектори злякалися і втекли, пообіцявши «повернутися».

Саша сидів на підлозі, блідий. Оля плакала.

За дві години приїхала поліція. Валя стояла біля вікна, поки записували протокол. Настав ранок.

Сусідка Галина несміливо зазирнула у двері:

— Валюш, усе гаразд?

Валя не відповіла. Вона більше не хотіла, щоб Оля залишалася тут.

Саша зрозумів це і нарешті написав заяву в поліцію.

Валя мовчки збирала речі. Вона усвідомила найгірше: Саша поставив під загрозу не лише себе, а й її. І зробив це за її спиною.

Коли поліцейські поїхали, Саша підійшов до дружини:

— Валю, я…

Вона відвернулася.

Взяла сумку, документи.

— Сашо, я не знаю, що далі. Мені треба час. Ми ще поговоримо. Але… ти мені вже сказав неправду. І не раз.

Він спробував її зупинити, але Валя відсторонилася. Кинула ключі на стіл:

— Вони мені більше не потрібні.

Вона вийшла у під’їзд, викликала таксі.

Коли машина рушила, вона подумала:

«Іноді треба поставити крапку, щоб не стало ще гірше».

За вікном пливли знайомі сірі вулиці. Валя не знала, що буде далі. Але розуміла: цей розділ її життя завершився різко і важко.

You cannot copy content of this page