fbpx
Дозвілля
– Тридцять два, а не заміжня? – з жалем хитає головою жінка. – А що таке, доню. Чого так?

Мені 32 роки і я незаміжня. Чесно, мене це питання абсолютно не хвилює. Просто я поки не зустріла «свою» людину. Того єдиного, з яким хотілося б прожити життя. Ну і що тут поганого? Кому як призначено долею – одні виходять заміж в 18, інші в 40. Можливо, мені судилося прожити життя одній. Але ось моя мати, не збирається чекати подарунків долі. Вона вважає, що треба самому брати все від життя.

Зараз, єдине питання, яким вона схвильована, це моє особисте життя. Матері хочеться видати мене заміж, і як можна швидше. Я так втомилася від її вічних докорів! Начебто в мене мало негараздів і без неї! Іноді мені здається, що моє весілля потрібне більше матері, ніж мені самій. Ось чесно. З чого б не починався наша з мамою розмова, вона все одно дійде до теми заміжжя.

Гаразд, якби все обмежувалося тільки нотаціями. Так ні ж, в останні роки мати вирішила взятися за цю справу конкретно. Вона весь час намагається влаштувати мені побачення або «випадкове» знайомство. Скільки разів я чула розповідь про чудовому молоду людину, яку знає матір. А сини її подруг, колег тощо. Загалом, у мене відчуття, що я знаю вже про всіх неодружених чоловіків нашого міста.

А недавно, моя мати перевершила себе. Приходжу я з роботи, а у нас на кухні сидить якийсь молодик. Виявилося, це син маминої подруги. Він теж не одружений, і вони вирішили нас познайомити.

Я як зайшла так і вийшла. Іду і сльози ковтаю. От що ж у нас за люди такі, чому ж у будь-якій компанії на мене поглядають з жалем. А ось ці вічні питання:

— Ти не заміжня? Ні, – це вже з сумом, – А чого?

От поясніть, як мені відповідати? Та й чому люди вважають можливим узагалі ставити такі питання.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.