fbpx
Дозвілля
Треба було віддати молодшого сина до коледжу, а значить треба більше грошей і далекобійник почав відключати лічильник. Знаєте, є такий прийом, щоб працювати більше годин і ніхто не докопався. Більше вантажів, довша відстань — більше грошей. Звичайна справа. Він і не помітив, як заснув.

Він працював далекобійником. Далекобійники, це такі люди знаєте, які все життя проводять у дорозі.
І бажання у них всього два— спати і їсти. Таке от життя, пані та панове. Так він і працював. Ганяв вантажі по всій країні і звик їсти в кафешках біля траси, а ночувати в мотелях, де були стоянки для великовантажних автомобілів.

Гроші, знаєте дуже потрібні. Такі справи. Все життя один, щоб дружина і діти краще жили. Ось щоб трохи веселіше було і завів він собі друга. Підібравши з вулиці котика рудого кольору з зеленими очима.

А незабаром кошеня перетворилося на розкішного красеня, який став повноправним напарником і далекобійник проводив довгі ночі і тисячі кілометрів зі своїм єдиним другом.

В кафе при дорозі вони завжди заходили разом.

Чоловік ніс рудого кота і поставивши навпроти себе лавочку для дітей, садив його там і замовляв завжди одне і те ж.

— «Мені і йому по два гамбургери, тільки для нього без чіпсів і булочки.»

Стали вони добре помітною парочкою на трасі і особливими улюбленцями в кафе «Біля дороги», куди дуже любили заїжджати далекобійники і потеревенити про справи своїх скорботні.

Ось тільки треба було віддати молодшого сина до коледжу, а значить треба більше грошей і далекобійник почав відключати лічильник. Знаєте, є такий прийом, щоб працювати більше годин і ніхто не докопався. Більше вантажів, довша відстань — більше грошей. Звичайна справа. Він і не помітив, як заснув. Заснув за кермом після чотирнадцятої години безперервної гонитви. Відкрив очі тільки коли машина падала під укіс. Миттєвий спалах і все. Відкрив очі він в лікарні оточений дітьми, дружиною і родичами і першим його запитанням було:

— «А де кіт?»

І тоді йому розповіли, що його рудий пухнастик вибрався з розбитої вантажівки і кинувся на дорогу.

А там кидався під колеса всіх проїжджаючим автомобілям.

Поки не зупинився один подивитися, чого це кіт так поводиться.

І його єдиний друг замявчав так, що повів людей туди куди занесло фуру. Ті викликали 103, а поки всі хто визвався допомогти стали витягувати далекобійника. І ось так, тільки завдяки своєму котику він залишився живий.

А де кіт, ніхто не знав. Одні говорили, що він потрапив під колеса машин, а інші, що пішов в ліс. І далекобійник замовк. Він перестав відповідати на питання всіх навколо. А коли його виписали, поїхав туди, де його машина пішла під укіс і цілими днями шукав свого кота. Діти і дружина їздили за ним кожен день і вмовляли повернутися додому. Адже не було ніякого сенсу в цьому. Пропав кіт. Ну що тут поробиш?

А через тиждень почувши про таку справу приїхав його старий друг, теж далекобійник.

Він привіз намет, спальний мішок і багато їжі.

— Ти не сумнівайся, —говорив він. —Тут тобі надовго вистачить. Ти роби, як вважаєш за потрібне. Як тобі душа велить.

Потім він ляснув далекобійника по плечу і поїхав. Гроші, знаєте дуже були потрібні і він теж відключав лічильник. Не судіть, і не судимі будете. Може вам більше пощастило, а вони ось так заробляють на життя.

За днями йшли тижні, а за тижнями місяці. І про далекобійника поступово всі забули. Спершу друзі, потім рідня, а потім і близькі. І життя потекло своєю чергою. А фури з вантажем розсікали простори і самотні люди в кабінах спалювали своє життя, змінюючи його на гроші.

Непогожим осіннім днем в кафе «Біля дороги» як завжди зібралася громада водіїв і веселі офіціантки, жартуючи і обслуговуючи їх, прикрашали собою цей сірий день.

Товариство зібралося, я вам скажу веселе і місць вільних не було.

Двері відчинилися. На порозі стояв чоловік в одязі який давно прали і запах від нього потрапив у ніс найвіддаленішому відвідувачеві. Велика, наполовину руда, наполовину сива борода стирчала навсібіч, а з-під безформної шапки вибивалися шматки сивого волосся. Але очі! Його очі завзято і радісно блищали! На руках він тримав великого рудого худого кота.

У кафе затаїлася абсолютна тиша.

Раптом піднос із замовленням випав з рук однієї офіціантки і схопившись руками за обличчя вона скрикнула:

— Господи, Боже ти мій, це ж він!!!

Чоловік пройшов в самий центр кафе несучи на витягнутих руках кота.

Він зупинився перед одним столиком і відвідувачі миттєво схопилися, звільнивши місце. Чоловік сів за стіл, а навпроти себе поставив сидіння для дітей і сказав:

— Нам як завжди. Мені і йому по два гамбургери, тільки йому без чіпсів і булочки.

Кіт здригнувся від реву затряслися стіни старого кафе. Всі хто був там кинулися до далекобійника, закричавши щось своє. А його старий друг, який теж був тут тицяв йому пальцем в груди і кричав:

—Ти! Ти! Ти! Ти! — і більше слів у нього не знайшлося. А потім він дістав телефон і сфоткав парочку вийшов на вулицю довго димів, і чомусь плакав. А перед далекобійником і котом навалили величезну гору їжі. Старі друзі діставали гроші скільки у кого було і знімали з себе одяг. Такі вже вони люди— далекобійники.

А рудий худий кіт з подивом дивився на свого напарника, так ніби питав

— Чого це вони так хвилюються? Все ж добре! Ми разом!

І далекобійник знову почали їздити в рейси. А поруч на сидінні був його кіт.

Вони стали національною знаменитістю і той знімок облетів всю країну.

А кафе, де завжди зупинявся далекобійник зі своїм рудим нові власники перейменували на «Рудий Кіт».

Відвідувачів ставало більше і частенько біля входу парочку чекали кореспонденти й фотографи.

Далекобійник ніяковів, а рудий товстий кіт охоче позував.

І не кажіть мені, що людям не властива вірність. Не кажіть.

Тому що я все одно не повірю.

Цей знімок все ще зберігається в моєму телефоні.

Так то ось.

Автор: Oлег Бoндаренко.

Фото ілюстративне.