Він працював далекобійником. Далекобійники, це такі люди знаєте, які все життя проводять у дорозі.
І бажання у них всього два— спати і їсти. Таке от життя, пані та панове. Так він і працював. Ганяв вантажі по всій країні і звик їсти в кафешках біля траси, а ночувати в мотелях, де були стоянки для великовантажних автомобілів.
Гроші, знаєте дуже потрібні. Такі справи. Все життя один, щоб дружина і діти краще жили. Ось щоб трохи веселіше було і завів він собі друга. Підібравши з вулиці котика рудого кольору з зеленими очима.
А незабаром кошеня перетворилося на розкішного красеня, який став повноправним напарником і далекобійник проводив довгі ночі і тисячі кілометрів зі своїм єдиним другом.
В кафе при дорозі вони завжди заходили разом.
Чоловік ніс рудого кота і поставивши навпроти себе лавочку для дітей, садив його там і замовляв завжди одне і те ж.
— «Мені і йому по два гамбургери, тільки для нього без чіпсів і булочки.»
Стали вони добре помітною парочкою на трасі і особливими улюбленцями в кафе «Біля дороги», куди дуже любили заїжджати далекобійники і потеревенити про справи своїх скорботні.
Ось тільки треба було віддати молодшого сина до коледжу, а значить треба більше грошей і далекобійник почав відключати лічильник. Знаєте, є такий прийом, щоб працювати більше годин і ніхто не докопався. Більше вантажів, довша відстань — більше грошей. Звичайна справа. Він і не помітив, як заснув. Заснув за кермом після чотирнадцятої години безперервної гонитви. Відкрив очі тільки коли машина падала під укіс. Миттєвий спалах і все. Відкрив очі він в лікарні оточений дітьми, дружиною і родичами і першим його запитанням було:
— «А де кіт?»
І тоді йому розповіли, що його рудий пухнастик вибрався з розбитої вантажівки і кинувся на дорогу.
А там кидався під колеса всіх проїжджаючим автомобілям.
Поки не зупинився один подивитися, чого це кіт так поводиться.
І його єдиний друг замявчав так, що повів людей туди куди занесло фуру. Ті викликали 103, а поки всі хто визвався допомогти стали витягувати далекобійника. І ось так, тільки завдяки своєму котику він залишився живий.
А де кіт, ніхто не знав. Одні говорили, що він потрапив під колеса машин, а інші, що пішов в ліс. І далекобійник замовк. Він перестав відповідати на питання всіх навколо. А коли його виписали, поїхав туди, де його машина пішла під укіс і цілими днями шукав свого кота. Діти і дружина їздили за ним кожен день і вмовляли повернутися додому. Адже не було ніякого сенсу в цьому. Пропав кіт. Ну що тут поробиш?
А через тиждень почувши про таку справу приїхав його старий друг, теж далекобійник.
Він привіз намет, спальний мішок і багато їжі.
— Ти не сумнівайся, —говорив він. —Тут тобі надовго вистачить. Ти роби, як вважаєш за потрібне. Як тобі душа велить.
Потім він ляснув далекобійника по плечу і поїхав. Гроші, знаєте дуже були потрібні і він теж відключав лічильник. Не судіть, і не судимі будете. Може вам більше пощастило, а вони ось так заробляють на життя.
За днями йшли тижні, а за тижнями місяці. І про далекобійника поступово всі забули. Спершу друзі, потім рідня, а потім і близькі. І життя потекло своєю чергою. А фури з вантажем розсікали простори і самотні люди в кабінах спалювали своє життя, змінюючи його на гроші.
Непогожим осіннім днем в кафе «Біля дороги» як завжди зібралася громада водіїв і веселі офіціантки, жартуючи і обслуговуючи їх, прикрашали собою цей сірий день.
Товариство зібралося, я вам скажу веселе і місць вільних не було.
Двері відчинилися. На порозі стояв чоловік в одязі який давно прали і запах від нього потрапив у ніс найвіддаленішому відвідувачеві. Велика, наполовину руда, наполовину сива борода стирчала навсібіч, а з-під безформної шапки вибивалися шматки сивого волосся. Але очі! Його очі завзято і радісно блищали! На руках він тримав великого рудого худого кота.
У кафе затаїлася абсолютна тиша.
Раптом піднос із замовленням випав з рук однієї офіціантки і схопившись руками за обличчя вона скрикнула:
— Господи, Боже ти мій, це ж він!!!
Чоловік пройшов в самий центр кафе несучи на витягнутих руках кота.
Він зупинився перед одним столиком і відвідувачі миттєво схопилися, звільнивши місце. Чоловік сів за стіл, а навпроти себе поставив сидіння для дітей і сказав:
— Нам як завжди. Мені і йому по два гамбургери, тільки йому без чіпсів і булочки.
Кіт здригнувся від реву затряслися стіни старого кафе. Всі хто був там кинулися до далекобійника, закричавши щось своє. А його старий друг, який теж був тут тицяв йому пальцем в груди і кричав:
—Ти! Ти! Ти! Ти! — і більше слів у нього не знайшлося. А потім він дістав телефон і сфоткав парочку вийшов на вулицю довго димів, і чомусь плакав. А перед далекобійником і котом навалили величезну гору їжі. Старі друзі діставали гроші скільки у кого було і знімали з себе одяг. Такі вже вони люди— далекобійники.
А рудий худий кіт з подивом дивився на свого напарника, так ніби питав
— Чого це вони так хвилюються? Все ж добре! Ми разом!
І далекобійник знову почали їздити в рейси. А поруч на сидінні був його кіт.
Вони стали національною знаменитістю і той знімок облетів всю країну.
А кафе, де завжди зупинявся далекобійник зі своїм рудим нові власники перейменували на «Рудий Кіт».
Відвідувачів ставало більше і частенько біля входу парочку чекали кореспонденти й фотографи.
Далекобійник ніяковів, а рудий товстий кіт охоче позував.
І не кажіть мені, що людям не властива вірність. Не кажіть.
Тому що я все одно не повірю.
Цей знімок все ще зберігається в моєму телефоні.
Так то ось.
Автор: Oлег Бoндаренко.
Фото ілюстративне.
