fbpx
Саморозвиток
Того дня вона написала собі такі слова і поставила їх на видному місці: “Роби те, що любиш, до чого лежить душа. Коли легко і коли важко – роби те, що любиш. Бо те, що любиш, ніколи не дозволить тобі залишитися у скруті чи на самоті”

Одного дня вона все втратила. Так буває.

Соломії зателефонували і сказали, що роботи у неї більше нема і житла також. Бо власники підвищили орендну плату, тому залишатися у ще вчора своїй, а сьогодні чужій квартирі вона більше не могла. Шкода було, уже так звикла до цього району. Втратити роботу і житло у один день. Що вона відчувала тоді? Важко описати словами.

Але Соломія не впадала у відчай, хоча розуміла, що просити допомоги їй у нікого. Розуміла, що у кожного свої труднощі, та й не звикла щось у когось просити, завжди допомагала собі сама.

І поки вона збирала речі, думаючи, куди їй переїжджати, на шафі, в кутку, побачила набір для вишивання: голки, нитки, полотно… Як давно Соломія не вишивала. А це ж колись було її хобі. Так дбайливо завжди підбирала нитки, полотна, дерев’яні рамки.

У наборі для вишивання лежала схема: картина, яка називалася “Дорога додому”. Рушник у небі, який веде до рідної хати – малюнок українського художника. Щось у ньому таке таємниче і магічне.

Якась сила у цій картині і вона давно хотіла її вишити. А все не було часу. Клопоти, робота, на яку треба ходити, а не яку любиш. Їй давно подобається ця картина, а сьогодні вона, як ніколи, актуальна. Дорога додому, яку вона й досі шукає.

Вона, сама не знаючи чому, почала того вечора вишивати. На мить забула про все – і почала вишивати. Мала до цього вміння, так легко усе йшло, хрестик за хрестиком і поступово під руками вимальовувалася картина. Вона і незчулася, як настав ранок. І картина була готова.

Для неї її робота була чимось більшим, ніж просто картина, але того дня у Соломії не було іншого вибору, вона виставила свою вишивану картину на продаж в інтернеті.

Уже за декілька хвилин їй написала жінка з-за кордону, сказала, шо готова купити картину удвічі дорожче, бо вона нагадала їй про рідний дім і вона не могла стримати емоцій.

– Я бачу у цій картині стільки тепла… І свій дім, і батьків, яких уже нема.  Будь ласка, притирмайте її для мене, прошу.

Соломія погодилась.

І цього їй вистачило, щоби почати нове життя, знайти нове житло, а згодом і роботу.

Того дня вона написала собі такі слова і поставила їх на видному місці: “Роби те, що любиш, до чого лежить душа. Коли легко, роби те, що любиш і коли важко. Бо те, що ти любиш, ніколи не дозволить тобі залишитися у скруті чи на самоті”. 

Це стало її правилом, яке тоді підказало, як жити далі. Те, у чому побачила сенс свого життя у ту непросту мить.

Пройшло три роки. Сьогодні Соломія очолює успішну компанію, яка займається створенням одягу. Директорка, яку всі люблять, бо завжди порадить і підбадьорить своїх працівників і якщо треба сама покаже, як шити, що покращити і вболіває за спільну справу усім серцем.

А коли хтось заходить у її робочий кабінет, то на стіні бачить вишивану картину “Дорога додому”. Соломія згодом вишила її для себе знову, а під нею напис: “Завжди слухайте своє серце – робіть те, що любите”.

Тепер її серце спокійне, бо в улюбленій справі життя вона і знайшла свій дім.

Галина Андрусів