fbpx
Дозвілля
Тоді я ні про що й не думала. Просто зібрала речі і поїхала, залишивши назавжди позаду чоловіка і доню. Нікому нічого навіть не пояснювала, а навіщо? Я ж тоді йшла, аби стати щасливою

Життя мене добряче випробувало, але я не скаржуся, адже причина моїх негараздів – я сама. Колись був у мене чоловік з донькою і свій, хоч і маленький, але будинок. Я добровільно проміняла все це на хвилинне щастя.

Одного разу в маршрутці, до мене підсів симпатичний чоловік спортивної статури  і запропонував познайомитися. Я погодилася, хоч він і виглядав значно старшим від мене, на той момент я тільки закінчила школу. Так ми розговорилися, і він запросив мене на побачення. Я погодилася піти. На зустрічі він зізнався, що одружений, але давно не живе разом з дружиною, адже почуття давно пройшли. Я не перейнялась цим, адже мені сподобався чоловік. Так ми зустрілися кілька місяців, і я відчула що при надії. Він розлучився і забрав мене прямо з-під батьківського крила.

Привела я у світ свою дівчинку, і ми зажили щасливо в нашому затишному гніздечку. Так я називала маленьку кімнатку в сімейному гуртожитку. Дуже складно жити з дитиною в такому місці. Простору не вистачало і наші з чоловіком непорозуміння на порожньому місці частішали. Я не мала ніякої освіти, та й працювати мене чоловік не відпускав після декрету – вже дуже переймався, що я його залишу. Так ось і ішло моє молоде життя в кімнатці шістнадцяти метрів.

Чоловік більше був зайнятий побутовими питаннями, і на мене не залишалося ні часу, ні сил. Моє невдоволення наростало з кожним днем. Щоб знайти хоч якусь віддушину я почала спілкуватись зі товаришувати із продавцем із магазину поруч. Чи то біс мене поплутав, чи то я геть берега пустилась, але в один з днів я зібрала свій чемодан і поки донька була в садку, а чоловік на роботі – втекла до свого того чоловіка.

Так почався моє випробування. Спочатку все було добре – мені подобалося, і мене оточили увагою, якої мені так вистачало. Коли ейфорія від почуттів пройшла – мене здолав сором. Як я могла так вчинити? Я спробувала зв’язатися зі своїм чоловіком, але мені відповіли, що відтепер я для них ніхто. Мої документи були прострочені, і я не могла повернутися додому. До того ж я дізналася, що при надії. Мій співмешканець наполіг на тому, щоб дитину залишити, і я подарувала йому сина. Мій хлопчик став віддушиною і хоч трохи допоміг забути про те, що я залишила свою дочку. Жили ми дуже скоромно. Я навіть сумувала за своєю кімнаткою, коли мені доводилося рубати дрова для плити, адже газом в селищі, де ми були, ніколи і не пахло.

Співмешканець ніяк не допомагав по дому, та й до сина був байдужим. Так йшли роки. Я тільки могла уявляти, як моя донечка пішла в перший клас, як привела подруг додому, як почала зустрічатися з хлопчиком, як одягала плаття на випускний. Мого тутешнього чоловіка вже давно посадили, а я, вивчившись на перукаря, тягнула сина як могла. Одного разу до мене на стрижку прийшла жінка. Ми розговорилися, і я розповіла їй свою історію. Вона так перейнялася, що вирішила допомогти мені. У неї були впливові знайомі, які зробили мені нові документи і допомогли повернутися на батьківщину.

Майже через двадцять років я разом з дорослим сином повернулася до рідного міста. Насамперед ми подалися до моїх батьків. Вони теж не спілкувалися зі мною весь цей час, але побачивши, відразу пробачили і прийняли нас назад. Ми довго плакали і каялися в своїх гріхах. Батьки розповіли мені про дочку. Вона була вже зовсім доросла. Мене не пам’ятала, але з бабусею і дідусем підтримувала стосунки.

Мені дали її номер телефону. Вже другий день не можу зважитися набрати її. Як вона відреагує: кине трубку, так і не вислухавши, або пробачить свою недолугу матір. Хочу познайомити її з братом і просто, хоч і з великим запізненням, але все ж бути в її житті.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.