fbpx
Дозвілля
Тепер знадобилися гроші для матері, але у сина вони є, він хотів нову машину купувати. Семен одного разу чув, як невістка синові говорила: “І не думай їм гроші пропонувати, їй скільки залишилося? Це просто гроші на вітер викинути. У тебе вже скоро онуки будуть, а ти все про матір думаєш”

Дід Семен вийшов з електрички, трохи постояв, бо після довгого сидіння ноги не слухалися. Люди швидко розійшлися в різні боки, по своїх хуторах, а йому треба було перейти залізничний міст, який пролягав через річку, спуститися з нього по високих сходах, потім ще трохи пройти і він на місці.

Цього літа він тут ще не був. А минулі роки син відвозив їх навесні і забирав восени в місто. Пенсія приходила на картку, магазин в селищі був, а син з родиною іноді приїжджав. Та в цьому році бував рідко.

Біда у них трапилася. Дружина, Галя, ще взимку впала: сильно ногу пошкодила. Місяць у лікарні, а потім виписали: чекати безкоштовну операцію не менше року. Та й взагалі, сказали, що дуже малий відсоток, що вона буде безкоштовною, так само і платна: якщо гроші знайдуть, то не зможуть оперувати через вік.

Дід Семен плакав у будинку, щоб ніхто не бачив. Він розумів, що це початок кінця. Як це прийняти він не знав, а може просто не був готовий. Поки дружина була в лікарні він кожного дня думав про те, як жити далі. Потім взяв себе в руки, він завжди був сильним, — як говорила його Галя. Він буде дбати про неї, все буде робити сам. Вони давно живуть разом, вже і золоте весілля відсвяткували. Різне в житті бувало: дружина його доглядала після автопригоди, на ноги поставила, а він що не зможе? Семен зробить все для того, щоб його коханій дружині було зручно, щоб духом не впала. Нехай їм залишився рік або два, це не важливо, тільки аби разом. Він буде готувати те, що вона любить, будуть разом дивитися телевізор, читати книги, як раніше. Вона буде в’язати, гратимуть в шахи, в карти, вони так любили грати в карти в молодості, навіть, пісні співатимуть, напівголосно, як раніше. Вони так добре співали! Та хіба мало радощів у житті, не треба впадати у відчай.

Сьогодні він вирішив порадувати дружину малиною, син тільки через тиждень приїде, а куповану вони не люблять, своя, домашня завжди смачніше. Поїхав на першій електричці і до обіду хотів уже повернутися. Якщо дружині щось треба буде вона постукає в стінку, сусідка прийде, бо я залишив у неї ключі.

Ділянка заросла травою, огірки і помідори саджати не стали, тільки ягідки. Син з дружиною приїжджали зібрати полуницю, смородину. Малина взимку сильно вимерзла, ягід було мало, але дуже велика. Знайшов на кухні коробочку з-під печива, з тонкого пластику: невелика така, літр – півтора та й ягід пізніше вже не буде. Хотів поїхати відразу як зібрав малину, але тут сусіди були раді зустрічі, адже стільки років пліч-о-пліч жили. Слово за слово, а час то йде. Сусіди пригостили овочами, що у кого було: і кабачок, і огірки, і помідори, і горох, і навіть, яблука – рожеві, маленькі. Дід знайшов у сараї коліщатка від валізи, поставив свій старий рюкзак, все добре прив’язав і коробочку малини поставив зверху.

У сараї побачив свої вироби: вирізки з дерева, різні фігурки, картинки, дудочки, свистки для дітлахів. Взяв в руки довгу, недороблену рибу, хвіст не встиг вирізати минулого літа, а потім почав робити щось інше і цю відклав на потім. Повертів дерев’яною рибою в руках і вирішив забрати додому, доробити, коли буде вільний час. Замотав у ганчірку і засунув в рюкзак, шматок рибини не хотів залазити і висовувався. Дід просто прикрив його ганчіркою і вирушив в дорогу: йому треба було встигнути на останню електричку. Назад треба було підійматися вгору. Сонце розмістилося в зеніті і стало дуже спекотно. Дійшовши до моста, перед високою драбиною, дід зупинився перепочити. Йому було жарко. Син завжди йому говорив:

— Тату, навіщо ти піджак влітку носиш?

— А як я без нього? У мене тут у внутрішній кишені і документи, і гроші, і телефон, і ключі. Та й звик я, не можу без нього.

— Ну можна жилетку взяти, не буде жарко, бо вона з легкого матеріалу, а кишень ще більше.

— Та ну жилет! Я все життя піджак носив!

З висоти хутори було видно, як на долоні, хотілося постояти подивитися, коли ще сюди потрапиш, але треба йти, електричка чекати не буде.

Троє підлітків теж поспішали на електричку. Весело перемовляючись:

— Чому ми тягнулися в таку далечінь, твоя мама не могла гроші на картку перерахувати?

— Ні, не могла. Вона ягоди за готівку продає, а тобі що, не достатньо? Зате пиріжків поїли.

— Таак, хавчик був класний.

Дід піднявся на міст і відпочивав. Згадалося як вони з Галею отримали цю ділянку, як любили сюди їздити, як любили стояти на цьому місточку, коли проїжджав потяг. Інші намагалися пропустити поїзд і потім переходити через міст, бо лячно, а вони не боялися. Ах, молодість! Як давно це було.

Двоє юнаків обійшли діда, а третій зачепився за візок і ледь не впав. Розлютився і зі словами:

— Ти що, дідугане, розсівся? — штовхнув ногою рюкзак, що було сили.

Дід прокинувся від спогадів, і спробував схопити хлопця за майку:

— Що ти робиш?! — хлопці вже з реготом бігли по мосту.

Електричка була майже порожня. Дід ввійшов у вагон і сів біля вікна. Поїзд вирушив, колеса зашуміли і замиготіло все за вікном, радіо оголошувало правила безпеки під час подорожі в потязі.

Двері вагона з гуркотом відчинилися і ввірвалася та сама трійця. Вони сміялися, обговорювали, що вони комусь сказали і те, що їм відповіли. Побачили діда і сіли прямо навпроти нього. Вирішили посміятися над ним.

— Діду, тобі не жарко? Напевно, вже мізки киплять.

— Та які там мізки, там уже кисіль, а не мізки.

Дід Семен підсунув до себе візок і став відкривати рюкзак. Він хотів дістати недороблену рибину, вона нагадувала кийок, і пригрозити цим юнакам, але раптом хлопці притихли.

— Дивись, у нього з рюкзака щось червоне капає.

На рюкзаку виднілися яскраво-червоні плями.

— Що там у нього?

З рюкзака виднівся дерев’яний брусок.

— Це сокира! Це з неї капає?

Один схопився, і з криком “допоможіть” побіг по проходу, спіткнувся об чиюсь сумку й впав, за ним побігли ще двоє його друзів. В кінці вагона вони знову зареготали і пішли в інший вагон. Дід розмотав рибину, зняв ганчірку. Цілі ягідки малини перетворилися в пюре. Дістав пакет, поставив туди зламану коробочку з малиновим пюре, що добру пропадати, зварить варення. Серветкою витер руки, рюкзак і підлогу під рюкзаком. Став дивитися у вікно і майже плакав. Він намагався стримати потік сліз.

Через два сидіння сиділа молода жінка з дівчинкою років шести. Вони спостерігали за дідом і тихо перемовлялися. Дівчинка підійшла і запитала:

— Дідусю, а чому у тебе ягоди такі, ти впав?

— Та ні, не впав, ось ці поганці мені рюкзак штовхнули, а я малину старенькій бабусі віз, вона хворіє.

Дівчинка втекла до мами, почала щось їй розповідати. Потім повернулася, а в руках у неї було маленьке, дитяче відерце малини.

— Візьми дідусю! Нехай твоя бабуся одужує. І втекла до мами.

Дід тримав маленьке відерце і вже не міг стримувати сльози, вони котилися по зморшкуватих неголених щоках. Поставив відерце на сидіння і дістав маленьку, дерев’яну пташку. Покликав дівчинку:

— Візьми і подуй в цю дірочку — пташка заспіває. — дівчинка дунула і заспівав свисток.— А ти помаленьку дуй, так як пташка співає. — І тоненьким голоском заспівала дерев’яна пташка.

Дівчинка була просто в захваті. Він подумав: всі ви, поки маленькі, такі хороші, чуйні. Звідки ж такі дорослі беруться? В який момент, у вас все ламається? Погладив дівчинку по голові зморшкуватою рукою.

Куди зникає любов і чуйність? Його син, коли був маленький, був такий домашній, всі його маминим синочком звали. Навіть, коли одружився, жив у дружини, щодня до них забігав, сумував за матір’ю. Потім, дуже рідко приїздив, але завжди телефонував. І ось тепер знадобилися гроші для матері, але у сина вони є, він хотів нову машину купувати. Семен одного разу чув, як невістка синові говорила: “І не думай їм гроші пропонувати, їй скільки залишилося? Це просто гроші на вітер викинути. У тебе вже скоро онуки будуть, а ти все про матір думаєш”. Тому син і не пропонував. І вони б не взяли тих грошей. Їм було важливо, щоб син просто запропонував, машина важливіше. Тому і залишився тягар на душі, що неправильно сина виховали.

Про те, що трапилося сьогодні, як і про почуту розмову сина з невісткою, дід Семен дружині не розповів. Навіщо її хвилювати? Своїх треба берегти. А він завжди оберігав свою Галю. Про малину сказав: впустив ненароком, а про маленьку дівчинку розповів, дружина весь вечір усміхалася, захоплюючись нею, радіючи, що в світі ще є доброта і співчуття.

Фото ілюстративне.