.Як тільки її стараннями доходи перевищили витрати, вона задумалася про квартиру для сина. Жінка погано уявляла себе чемною свекрухою.
– Два павуки в одній банці не зможуть жити, — погоджувався син, обіцяючи знайти дружину з квартирою.
Але Тамара знала, що любов ігнорує докази, і шукала вихід із безвихідного становища: грошей на квартиру в місті не вистачало, заощадження зростали, керівництво дало позику на рік, а співробітник знайшов новобудову в передмісті.
– І чого сидимо? Чого чекаємо? — похитала головою подруга.
– Володя бронює квартиру, поїдь, подивися! Вона глянула і ввечері повідомила:
– Будуємо двохкімнатну квартиру в передмісті. Грошей немає, але на перший внесок вистачить, потім беремо кредит і наступні 5 років живемо дуже економно. І маленький (син закінчував університет) відразу ж йде на роботу. Відсотки величезні, тому напружуємося, щоб менше переплатити. Але якщо витримаємо, заслужимо спокійну старість. Чоловіки погодилися і почалися важкі кредитні будні.
— Мам, мені потрібні зимові кросівки, — за звичкою просив син.
— Обійдешся черевиками, — відповідала старша по іпотеці. Доношували старе, скасовували поїздки і розваги — все йшло на користь банку, навіть з випередженням графіка виплати кредиту. А через рік, коли майже втягнулися і звикли, прийшло щастя: спадок, який одразу закрив борг. І коли син одружився, молоді в’їхали в окрему, вже відремонтовану квартиру, яка на той час вже продавалася. Сон зник, Тамара просто дивилася на фото. Підійшов чоловік. Показала. Зазвичай спокійний, але зараз він відреагував дуже бурхливо.
— Телефонуй їм! — гукав чоловік, бігаючи по квартирі.
— 12 ночі, куди телефонувати?
Вона ледве говорила: від образи стиснуло в середині. Мало того, що продають, але навіть не сказали…
Чоловік, накричавшись і набігавшись, заснув. А вона до ранку міркувала про дитячу невдячність. Наступного дня викликала сина «на килим» прямо на роботу.
– Та не збиралися ми від вас нічого приховувати, просто швидко розмістили оголошення, — заявив він.
– Добре, продасте, що далі? — Тамара намагалася триматися гідно.
– За ці ж гроші купимо трьохкімнатну, — і син назвав ще більш далеке передмістя.
– А ремонт? — запитала мама, пам’ятаючи, як довго наводився порядок в їх квартирі.
– Ну, за рік-другий зробимо, — бадьоро відповів мрійник.
– А де жити будете рік-другий з 2-ма дітьми? — поцікавилася вона майже ласкаво.
– Та з вами! — додав син.
Відповідати не довелося: він все зрозумів по виразу її обличчя. І з образою кинув:
– Я так і знав, що ти не захочеш допомогти!
Мати сиділа, збираючись з думками і майже спокійно сказала:
– А тепер послухай мене. Ти забув, як приходячи за північ з гульок, мало не з порога рибкою пірнав в ліжко? Хоч знав, що я погано сплю і прокинувшись — вже не засну! А потім на роботі не можу працювати і заробляти гроші, якими ти досі користуєшся! 2 роки, в 2-х кімнатах, з 2-ма дітьми, які не привчені до режиму! Ти хоч розумієш, що ми просто не проживемо стільки в таких умовах? Ну, а якщо так, то і я не хочу тебе розуміти — квартиру продавати не дозволяю. Так, вона твоя за законом, але моя – за фактом і справедливістю! Побудуй своє, хоча б поганеньке житло і тоді розпоряджайся. Син пішов, ображений, але змирився. Через тиждень нагрянула криза. Тамара уявила, що було б, якби діти встигли продати квартиру не за валюту і перехрестилася, подякувавши Богу. Після цього випадку вона перестала допомагати їм грошима, сказавши собі:
– Якщо любити і шкодувати тебе нікому то роби це сама! Від тепер ти у себе будеш на 1 місці. Все решта – потім.
І таке рішення пішло всім на користь. Діти, не розраховуючи на допомогу, швидше піднялися на ноги, а батьки працювали, щоб жити, а не навпаки…
Фото ілюстративне.
