Щоб молитва була такою, якою має бути, треба, щоби ми і душею, і серцем, і розумом повторяли ті слова, які говоримо устами. Молитва – передовсім справа душі, а не самого тіла. Бог дивиться на серце, на душу і лишень ту молитву вислуховує, що i пливе з душі. Така молитва, при якій уста повторюють слова, а душа думає про щось інше, подiбна до того каміння, що його людина кидає ніби вгору, а він таки падає на землю.
Правдива молитва подібна до тої небесної птиці, що високо-високо зноситься в небо. Наша молитва повинна зноситися високо в небо і ставати перед самим предвічним Престолом Всевишнього Бога, бо молитва-то розмова з Богом.
Коли хочеш добре молитися, забудь про все те, що навколо тебе дiється, не дивися на людей, що вони скажуть або подумають про тебе, не шукай, як сподобатися кому-небудь. Про одне лиш пам’ятай-про того доброго небесного Отця, з яким маєш розмовляти.
… Молитва дає таку силу в житті, якої не можна деінде знайти. І не дивно, бо молитва до самого Бога зближає і робить чоловіка подібним до безсмертного Творця. Молитва – це просто розмова з Богом. І чи може бути для душі щось вище і дорожче, як зі самим Богом розмовляти, як Йому кланятися, Його хвалити і з’являтися перед Його Престолом?
У слова молитви вкладаймо багато серця, а мало думок про себе. Більше говорiмо на молитві про красу, доброту Божу, ніж про свою нужду і потреби.
А передовсім не забуваймо багато молитися за ближніх, найперше за своїх найближчих родичів, дітей. Але не лишень за них. Серцем широким, широкою християнською любов’ю ближніх обнiмаймо… Молімося за всіх людей, що лишень на світі живуть. Бог хоче всiх людей спасти, хоче, щоби всі до ласки Його святої прийшли.
Хто має більшу потребу, хто в більшій біді, про того бiльше пам’ятаймо в наших молитвах.
Андрей Шептицький
