fbpx

Так ось. Учора чоловік з усіма речами повернувся додому. Чорний, як хмара. Лиш сказав, що все усвідомив і попросив спробувати мене його простити, хоча б заради дітей

Я з чоловіком прожила в шлюбі десять років. Все починалося дуже мило і романтично. Були і квіти, і цукерки, і театри, і ресторани. Загалом, все як у всіх.

Після одруження ми довгі п’ять років не могли стати батьками. Були випробувані всі можливі і неможливі методи. І тільки після прийняття ситуації, що склалася, коли ми повністю розслабилися і просто почали жити, лелека завітав на наш поріг.

Ми були дуже щасливі і схвильовані, адже нас очікувала подвійна радість. Хлопчики з’явились в строк і здоровими. Ми стали найщасливішими батьками на світі.

Зараз діткам пішов п’ятий рік. Вони вже такі дорослі, але ще такі маленькі. Дуже цікаві хлопчаки в поведінці і в розмовах. Іноді так висловлюються, що не кожен дорослий до такого додумається. Я дуже щаслива мама і дружина.

Але кілька місяців тому все перевернулося з ніг на голову. Повернувшись ввечері з роботи, чоловік просто сів на диван і сказав, що йде до іншої жінки. Дітей він не залишає, але зі мною припиняє усілякі відносини. Зібрав речі і пішов не попрощавшись з хлопчиками.

Приголомшена сказаним, я нерухомо просиділа на кухні до самого ранку. Так би і далі сиділа, але хлопчики прокинулися і мене розворушили. Як в тумані приготувала малюкам сніданок і відвела їх в дитячий садок. Повернулася додому і знову нічого не змогла робити. Дочекавшись вечора, пішла за дітьми. Погодувала, і спати поклала.

У такому режимі я прожила близько двох місяців. Рідним довго не повідомляла про те, що сталися зміни. Я приїжджа, тому всі рідні проживають далеко від нас. Це і врятувало від ранніх розмов і повчань. Тоді я б цього і не витримала.

Тижнів через вісім почала потроху приходити до тями. Завдяки дітям я все витримала. Улюблена подруга була якраз у від’їзді, а спілкуватися по інтернету мені ніколи. Таким чином, я самостійно пережила той період, але мої найдорожчі чоловіки постійно були поруч зі мною. Тільки дивлячись на них, мені хотілося рухатися вперед і не опускати руки. І добре, що не було кому мене жаліти. Я пережила цю неприємність, і тепер сповнена сил для життя і радості.

Але днями ми з хлопчиками йшли з саду і зустріли колишнього чоловіка і його нову обраницб. Хлопчики кинулися до нього в обійми і стали питати, коли він уже прийде додому. Треба було бачити його. Він ледь не біг в іншу сторону побачивши нас. А його дівчина? Вона розридалась, мені її аж шкода стало, так її розчулила та картина.

Так ось. Учора він з усіма речами повернувся додому. Чорний, як хмара. Лиш сказав, що все усвідомив і попросив спробувати мене його простити, хоча б заради дітей.

О шостій вечора того ж дня на мій телефон зателефонувала та жінка поряд з якою я бачила свого колишнього чоловіка. Я ледь зрозуміла її, але почил був ясним як день: вона не з’явиться більше у нашому житті ніколи. Сказала, що не знала ні про мене, ні тим паче про синів. Пояснила, що сама виросла у не повній родині з якої пішов тато і ніколи і нікому такого не побажає, тому вибачилась дуже і сказала, що відправила мого чоловіка звідки прийшов.

А мені що тепер з цим чоловіком робити. Ну повернувся, але ж не з доброї волі. Хіба можна після такого жити разом.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page