fbpx
Дозвілля
Син приїжджає в село лише тоді, коли є урожай). Вирішили продавати овочі, а він образився, що не даємо йому

Мене звати Наталя, мені 61 рік. З чоловіком разом живемо в селі. Нам до роботи – близько 25 кілометрів, машина у нас є, тому з весни (квітень) і до осені (жовтень-листопад), в залежності від погодних умов, в даний період ми живемо за містом.

У нас є син, Олексій, якому 35 років. У Олексія вже своя сім’я. Раніше він завжди з нами на дачу їздив – допомагати скопати, прополоти, полити, покосити – зараз він дуже рідкісний гість, хоча господарство з кожним роком нам стає важче вести.

Загалом, ми звикли до такого розпорядку, що ми з батьком все це тягнемо на собі, а Олексію з сім’єю видаємо плоди з нашої ділянки: капусту, моркву, огірок. Він, звісно, в сезон врожаю приїжджав з превеликим задоволенням, але ніяк допомагати ми його особливо не просили – він і сам не рвався.

А тут з того року у батька півставки тільки залишили через те, що вдома сиділи весь рік, а у мене, звісно, 0,8 окладу, але все одно просіли ми дохідною частиною добряче, хоча у нас ніколи не було особливо манії до грошей.

Для того, щоб жити і відкладати на пенсію, не знижуючи колишній оборот, ми вирішили частину свого врожаю продавати. Можна спокійно сісти на закуточок біля зупинки чи супермаркету – місцевий народ з величезним задоволенням купує продукти з домашнього господарства.

Власне, саме це наше рішення спробувати себе а аграрному бізнесі і вплинуло на стосунки з сином. Як зараз пам’ятаю, був сезон полуниці – приблизно 28 червня – 14 липня – він приїхав разом з сім’єю за ягодою і варенням, а ми йому заявляємо:

“Ми Вам залишили кошичок – інше з батьком продали!”.

Як же він на нас подивився тоді, ніби його шматок хліба забрали. Після цього стосунки суттєво зіпсувалися: перестав дзвонити, а приїхав в наступний раз вже в серпні-вересні за молодою картоплею, а нам знову, крім мішечка, порадувати було нічим, тому що ми частину собі на зиму в льох звезли, а кілька десятків кілограм продали сусідові забезпеченому – у них взагалі культ на свій урожай.

Син образився, що ми не видаємо овочі та інший урожай йому – я це розумію, тому що своє воно і смачніше, і корисніше, та й дешевше виходить набагато, ніж магазинне. Але я себе винною не відчуваю, тому що вважаю, що це наш хліб з чоловіком, а син і так працює і може купити собі весь цей об’єм!

Фото ілюстративне.