Мама приїхала у сім’ю сина з іншого міста. Була святкова вечеря, і син розповів, як втомлюється: «Розумієш, мамо, йду о шостій і повертаюся о дев’ятій вечора. Субота – єдиний вихідний, тому що у неділю робочий день».
Мама зі співчуттям сказала, що жити завжди було тяжко. Доводиться від відпочинку відмовлятися, щоб йти вперед: Ти ж пам’ятаєш, як ми з твоїм батьком працювали? Тебе не бачили. Тому й виріс самостійним».
Після вечері сиділи у вітальні, і мама запитала, чи бачили вони відомий фільм – зараз усі про нього говорять.
Невістка не встигла рота відкрити, як син майже з лементом: «Ти про що, мамо? Я усі дні на роботі. Як віл. Лише у суботу вдома. Лежу – стати не можу».
Невістка не наважилася сказати – промовчала.
Син мовчав, і невістка ні слова. Напружена ситуація. Матері не по собі. Щоб вийти зі становища, сказала, що сама відремонтувала кухню: «Косметичний ремонт, зрозуміло. Та й то ніколи б не наважилася, але бачити все це вже не було сили».
Невістка зауважила, що їм теж треба: «Тридцять першого грудня Толик відкрив невдало пляшку на кухні. Струмінь напою шпалери залив і на стелі пляма. Шпалери вигоріли, не знаю, чому так швидко. В нас сонячна сторона. Підлогу б оновити».
Мама хотіла сказати, син перебив: «Цією розповіддю уже дістала. Наче я навмисне. Вийшло так. А ремонт? Коли мені ремонтувати? Рано йду, пізно приходжу. Нема сил, ніколи мені».
І обличчя роздратоване, в очах злість.
Мама намагається відвернути увагу від проблем: «Читала, що у вас на ставку розбили пляж. Причому як на морі. Я зрозуміла, що якийсь багатій за все це заплатив. Бували там»?
Син скипів: «Коли мені туди йти, мамо? І почитати ніколи. Навіть про цей пляж не чув. Мені б тільки до ліжка дістатися і звалитися».
Обличчя у невістки сумне. Не знає про що поговорити. І мама це помітила. Подумала: «Кине його. На лице всі думки. Мабуть, важко терпить. Як її розумію».
Завтра – субота. Мама запропонувала прогулянку: “Давайте сходимо на пляж, я сфотографую – дуже цікаво”.
У сина очі звузилися: «Нікуди не піду! У неділю знову йти на роботу. Я вдома побути хочу. Розумієш? Вдома»!
От тоді мати випросталася: «Набрид зі своєю роботою, вже слухати не можу. Нема сил? Не працюй, тільки скиглити не треба. Якщо ж вирішив працювати – не скигли. Ти не дитина, а молодий чоловік. Не розрахував сили? Ми з твоєю дружиною зрозуміємо і пробачимо. Не йди з нами на ріку, ми зрозуміємо, тільки стогнати не треба. І нікого звинувачувати не треба. Влаштував тут виставу».
Взяла невістку під руку, на балкон повела. За хвилину Толик почув, як вони сміються.
Ранок настав. Усі встали. Толик спитав: «Перекус візьмемо на пляж? Бутерброди із сиром чи з ковбасою»?
Мама посміхнулася: «Думаю, що і з сиром, і з ковбасою. Не пропадуть».
Може, зміниться її син на краще. Є чоловіки, які ніби пишаються втомою. Зустрічали таких?
