Сьогодні нарешті зробила те, про що довго думала, але ніяк не наважувалася. Я вигнала чоловіка! Просто втомилася вже терпіти його. Він абсолютно нічого не робить і не збирається. Вже рівно рік як цей «мужик» сидить вдома без роботи. І судячи з усього його це влаштовувало, а мене ні.
Ми працювали з ним в одній фірмі з продажу сантехніки тільки в різних відділах. Але рік тому в компанії почалися масові скорочення, і мого чоловіка попросили піти. Ми не надто засмутилися, адже у нього були хороші рекомендації з попереднього місця роботи і досвід продажів в цій сфері вісім років. Але коли він почав шукати роботу, виявилося, що не все так просто. У багатьох фірмах потрібно вищу освіту, а у мого чоловіка лише транспортний технікум. І ніхто не дивився на рекомендації і досвід. Без освіти прийняти не могли.
Тоді ми вирішили спробувати пошукати в інших сферах зайнятості. Але все не клеїлося. І мій любий опустив руки. Днями безперервно замість пошуку роботи він зайнятий комп’ютерними іграми. Через місяць я зрозуміла, що комп’ютер – це зло. Замість того щоб просто прибрати в квартирі і приготувати вечерю поки я на роботі, він перемагав у іграх.
Ще через кілька місяців я побачила, що ніхто не шукає роботу зовсім. Мій чоловік вирішив, що просиджувати штани вдома в теплі, поки його дружина працює – відмінний варіант. І навіщо щось міняти? Я почала піднімати теми пошуку роботи. Подруга повідомила, що на відділення однієї транспортної компанії з перевезень вантажів потрібно вантажник. І якщо добре себе зарекомендуєш, є шанс отримати і вищу посаду. Але виявилося, що тягати важкі ящики мій чоловік не має наміру. На мою пропозицію піти водієм-експедитором теж знайшлася відмовка нібито взимку в ожеледь небезпечно возити вантажі. І так до нескінченності.
Коли ми відзначили півріччя безробіття мого чоловіка, я стала вже не просто пропонувати йому роботу, але і вимагати, щоб він перестав сидіти вдома. На мої прохання зробити хоч щось по дому отримувала ігнор з його боку. Зате його мама зробила з мене не зрозумій кого. Я чоловіка золотого і такого хорошого не шаную, кусень хліба йому згадую, та такі на вагу золота а я не вдячна просто.
Сьогодні рівно рік як мій обранець потрапив під скорочення. Прийшовши з роботи, я в черговий раз застала його за комп’ютерними іграми, і у мене просто потемніло перед очима. Я швидко зібрала його речі і виставила з квартири. Тепер сиджу і думаю, чи не погарячкувала я? Але скільки можна? Чесне слово втомилася слухати клацання кнопок і те, як він жаліється на весь світ. Але все одно якось шкода. Може й справді, погарячкувала.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
