fbpx
Дозвілля
Свекруха подзвонила невдоволена. Бачте, їй не подобається моя реакція на те, що її син уже другий рік без роботи сидить.

Так слалося, що мій чоловік уже тривалий час сидить вдома без роботи. Спочатку я терпіла його зависання за компом. Та згодом мені обридли його обіцянки і виправдання. Тепер я щодня запитувала у нього чи не ходив він на співбесіду і чи не отримав роботи.

Я ж працюю. Уроки сина перевіряю я. Закуповую все на базарі теж я. Приготування їжі і прибирання також на мені. Врешті, не витримала і сказала про це чоловікові.

Він образився і сказав, що два роки лиш без роботи, а я вже й кожен шмат хліба рахую. Тоді поставила питання руба – йдеш на роботу або з’їжджаєш з моєї квартири. Так, квартира була моя – успадкувала її від своїх батьків.

Тоді втрутилась свекруха. Їй не до вподоби було моє невдоволення про що вона мені у телефонній розмові і сказала.

Однак до Олега не дійшло. Він і далі просиджував вдома без роботи. Я не втрималася – спакувала його речі в чемодан і виставила в коридор.

Так Олег опинився у своєї мами. Мені стало трохи простіше – менше треба закуповуватися, готувати.

Та недовго тривав спокій. Почала надзвонювати щодня свекруха і вмовляти мене, прийняти чоловіка назад. Запевняла, що він точно піде на роботу.

Але про це говорила лише його мама і сестра, яким, очевидно, набридло уже через місяць його годувати. Сам Олег мені не телефонував.

Я відповіла категорично – поки без роботи, додому він не повернеться.

За два роки безробіття Олега натерпілася достатньо. Пора вже йому оговтатися і розпочати хоч би пошук, де б працевлаштуватися. На диван нічого само не прийде. У житті всяке буває. Тому й терпіла, скільки могла.

Можливо, я вчинила неправильно. Адже за натурою Олег не є  не хорошою людиною. Однак, вважаю, що мужчина повинен заробляти. З дня безробіття вже збігло два роки, а він усе чекає манни небесної.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.