fbpx
Дозвілля
Свекор, як і всі друзі, відводив погляд. Але не тільки від онука, а й від Ніни. Це було важко, з огляду на те, що зі свекром, незважаючи на його суворий і гарячковий характер, у неї були дуже теплі стосунки

Довгоочікуваний, бажаний синочок у Ніни з’явився на світ смаглявий. Дуже смаглявий. Це було видно з першої секунди його появи на світ. Ну, смаглявий і смаглявий, що тут такого?

Але якщо для багатьох інших це не мало б значення, то пару Ніни і Діми всі друзі називали віночком із кульбаб. Обоє світлошкірі. Вона з лляним від народження волоссям і золотистими очима, а Дімка, то і взагалі… Кольору на нього природа явно пошкодувала.

Зате все недодане їм, повернула з сином – так вирішила Ніна. А от всі інші зніяковіло відводили погляд від дитини і допитливо вдивлялися в обличчя не дуже-то щасливих батьків. А з чого їм бути щасливими? З моменту виписки, в будинку висіла передгрозова хмара недовіри.

Діма не прийняв сина. Ну не може цей хлопець, бути його! У нього в роду всі яскраві світлячки. Та й у Ніни в рідні він з темненькими не зустрічався коли їздили після весілля в село.

У нього навіть спочатку жевріла надія, що дитину підмінили, переплутали. І десь зараз хнюпає його світловолосий і ясноокий малюк, відчуваючи, що його розлучили з батьками.

Але цю його версію Ніна відразу відкинула. Дитину в першу хвилину їй показали, навіть приклали. Та й серце не обдуриш – її це син! А оскільки в її житті був всього лише один чоловік, то і Дімин.

Її думку до уваги ніхто брати не збирався. Дімка наполягав на тесті, свекруха передумала дарувати обіцяний на хрестини сина розумний пилосос. І здавалося, що взагалі вона впала в незрозумілий стан після появи онука. Замкнулася.

Свекор, як і всі друзі, відводив погляд. Але не тільки від онука, а й від Ніни. Це було важко, з огляду на те, що зі свекром, незважаючи на його суворий і гарячковий характер, у неї були дуже теплі стосунки.

Все це сильно бентежило молоду матусю. Мабуть від переживань почалися проблеми з молоком. А прикорм Олежик брати відмовлявся, тому дуже часто в квартирі буквально не вгавав його голодний голосочок.

Обіцяної допомоги Ніна теж не дочекалася. А як всі співали напередодні – ти тільки з’явиться, ми допоможемо! Дуже всі хотіли спадкоємця.

І ось він, будь ласка – Олег Дмитрович всі три з гаком кілограми обіцяного щастя, яке нікому крім Ніни і не потрібне. А Ніна валиться від втоми і недосипу. Діма приходить лише ночувати, та й то декілька ночей за цей тиждень провів у батьків, виправдовуючись для галочки – на роботі звіт, потрібно виспатися. Благо ті жили в сусідньому будинку.

Новоспечена бабуся була кілька разів, але дідусь заходив щодня – приносив продукти, питав, що купити на завтра. В очі Ніні не дивився, спроб потримати онука не робив.

– Дмитре, я більше так не можу, я не витримую. Ми, напевно, з Олежиком поїдемо до мами. Там свіже повітря, спокій, вона на пенсії, може хоч вона буде рада нашому синові. А тут нам важко. З редакції телефонували, нагадали, що через місяць почнуть надсилати наступні розділи для перекладу, а як я в таких умовах буду працювати?

– Хочеш, їдь, але спочатку потрібно здати тест. Мені потрібна ясність, я так теж не можу більше.

На цьому розмова була закінчена. Ніна, грюкнувши дверима, закрилася у ванній. Присіла на край ванни, притискаючи Олежика до себе, і дала волю сльозам. Її дуже зачіпала така недовіра. П’ять років шлюбу, два роки зустрічей і такий результат?

В душі йшла боротьба. Погодитися на неприйнятну для себе процедуру заради того, щоб потім кинути папери чоловікові і остаточно зруйнувати стосунки чи дати йому час зрозуміти самому, що він даремно ображає її недовірою?

Другий варіант давав шанс на збереження сім’ї. Перший перекреслював все хороше, що між ними було.

Ні, потрібно поки просто їхати до мами. Без всяких розбірок. Якщо дорожить ними, то поверне. Ні – значить і не треба. Зараз літо, багажу небагато можна взяти, решта підкупить на місці.

На наступний день Дмитро повернувся в тиху порожню квартиру. На столі лежала записка. «Ми у мами».

– Злякалася, отже є що приховувати. Ну і щасливої дороги!

У цей вечір він набрався, як бджоли меду, прощаючись зі своїм сімейним життям. Мама промовчала, а батько довго не вгавав, вимагаючи повернути сім’ю. Але коли Дімка розповів про свої сумніви, про те, що Ніна відмовилася робити тест, він задумався і притих. Сам з тих, хто не пробачив би невірності.

Рідний дім зустрів Ніну з сином запахом щойно вимитої дерев’яної підлоги, парним молоком, прохолодною тінню яблунь. 350 км подолали. Цілком комфортно, взимку б не наважилася на двох рейсових автобусах сина тягти.

Олежик став вести себе, як належить новонародженому – їв і спав на свіжому повітрі. Закінчились проблеми з годуванням. Молока вистачало з надлишком. Через кілька тижнів, коли з’ясувалось питання з інтернетом, Ніна приступила до роботи. У старенькій альтанці робота кипіла, її хвалив редактор – художні переклади зовсім тепер не вимагали правок.

Намагалася не думати про Дмитра, але щоранку перевіряла телефон, в надії, що висвітиться хоч пропущений виклик від нього чи його батьків. Але не було жодного пропущеного.

Сама зважилася зателефонувати, лише дочекавшись приводу. Наближалася осінь, їй був потрібен одяг, взуття, що залишилися в минулому її житті.

Голос Дмитра був чужим.

Речі на машині привіз батько. Запитав, чи думає Ніна повертатися в місто, потримавши Олежика на руках, допитливо вдивляючись в його ще крихітні оченята. Щось тьохнуло в душі. Дуже він нагадував маленького Дмитрика. Риси обличчя, посмішка….

Не втримався і засунув в сумку пустунчик з ковпачком. Прямо по дорозі назад заїхав в і замовив тест. Фільчина грамота, їх тести, для судів, а ось для совісті і заспокоєння душі – самий раз.

Після отримання результату заборонив згадувати Ніну в будинку. Сам порадив синові подавати на розлучення, без подальших розглядів. Не їхній це онук, не їхній! А таких, що так вчинили він не потерпить, ні в домі, ні в спогадах. За взаємною згодою їх розлучили до Нового року.

Мама вмовила Діму висилати деякі гроші Олежику. Все ж за документами він батько. А доводити протилежне через суд – неприпустимо!

Але незабаром потреба в цьому відпала. Ніна зустріла нову любов, зуміла довіритись. Після появи доньки, її чоловік оформив батьківство і на Олежика. Дімка був зовсім не проти відмови, зітхнув з полегшенням.

Все вляглось. Найспокінішою і найщасливішою була Анастасія Петрівна, колишня свекруха Ніни. Якраз вона, на відміну від усіх, не сумнівалася в Ніні, в її вірності синові.

Її тішило інше. Тепер ніхто нічого не дізнається, і їх з чоловіком чекає мила тиха пенсія. Адже після того тесту дід/онук правда вже рвалася назовні. Це мав бути крах їх стосунків, знаючи характер чоловіка…

Анастасія ніколи не забувала свої єдині, але такі бурхливі курортні стосунки. Дмитрик все життя нагадував. Той герой її роману був південної зовнішності і дуже смаглявий.

Просто диво що у Дімка був світленьким. Відразу, після появи на світ ще.

Автор: Тетяна Бро.

Фото ілюстративне.