fbpx
Дозвілля
Сусідка завжди з’являлася на порозі раптово, відводила очі, гаряче шепотіла: «Вірочко, на кілька годинок, я тобі винна буду, пізно вже, як вона одна?»

Каринка була донькою сусідки знизу і суцільним покаранням для п’ятнадцятирічного Славіка. Цю худу чорнооку дівчину часто приводили до них вечорами.

Тітка Галя виховувала доньку сама: ледве зводила кінці з кінцями, працювала санітаркою у дві зміни, хапалася за будь-яку можливість роздобути грошей. Ще намагалася влаштувати особисте життя ─ та все марно. Був один пристойний, виявилося — одружений.

Сусідка завжди з’являлася на порозі раптово, відводила очі, гаряче шепотіла: «Вірочко, на кілька годинок, я тобі винна буду, пізно вже, як вона одна?». Каринка стояла поруч надута, сумно опустивши голову.

Мама зітхала, але все ж таки погоджувалася забрати дівчинку, щоб та не сиділа в темряві, в порожній квартирі. Тато бубонів потім, звісно.

Розплачуватися за мамину доброту доводилося Славіку, тому що саме до нього відправляли непрохану гостю подивитися «якісь мультики». Каринка сиділа, втиснувшись у кут дивану, покірно дивилася не найгірші бойовики, мовчала, тримала долоні на колінах, чим ще більше дратувала.

Раз в тиждень тітка Галя сунула йому зім’яті сто гривень і просила відводити новоспечену першокласницю хоча б до повороту, все одно ж в одну школу йдуть.

В той день Каринка сяяла, як нова копійка, навіть вимовила кілька слів по дорозі: сказала, у них сьогодні свято, і вона буде читати вірш Сніжинки. Славік посміхнувся: в непоказній шапці-шоломі, ця малявка швидше схожа на мікроба-космонавта.

Після першого уроку зграйки школярів потягнулися в їдальню на сніданок. Славік за звичкою збирався взяти бутерброд з сиром. І чорт його смикнув обернутися.

Дітвора в своєму кутку вовтузилася особливо натхненно. Хлопці оточили Каринку в ошатній сукні. Хтось сміявся, показував пальцем, хтось намагався простягнути серветку. Хлопець підійшов трохи ближче. Гіршого було годі й чекати — весь святковий прикид був залитий фруктовим кефіром.

Від побаченого дівчинка не могла поворухнутися. Вона беззвучно плакала.

Несподівано до нього підскочив розбурханий Ігорчик:

— Славку, бігом! Лерка там вирішує, з приводу тусовки ─ голос звучав звідкись здалеку ─ ну ж бо, вона сама просила тебе покликати! Потім пізно буде!

Лера… Просто поговорити з нею ─ мрія будь-якого хлопця. А тут до себе хоче запросити, здається. Він зробив крок до виходу. Зрештою, не його проблеми. Нехай дзвонять тітці Галі, чистять сукню, та що завгодно.

В глибині душі Славік розумів: ніхто Каринкою займатися не буде, засунуть в дальній кут, та й все. А вона знову зіщулиться ─ не видно, не чути, вже звикла.

Він зітхнув, точно так само, як мама, і пішов до столу.

─ Ірино Михайлівно, о котрій у вас виступ?

─ Ох, Славчику через півтори години. Ну ти подивися, дала слова дитині, сподівалася, а тут он що… Як її таку випускати?

Каринку трясло. Вона стояла вся обляпана і бліда. Слава видер у неї з рук порожню склянку.

─ Давайте, я її додому відвезу, може, переодягне щось.

─ Славчику, весь вік буду вдячна, біжіть, з Оленою Петрівною я домовлюся.

З’ясувалося, іншої святкової сукні ─ немає. Славік згадав всі недобрі слова, які знав: заправ жирні плями, висушив феном, розгладив рожеві складки праскою. Худюща Каринка в майці і колготках метушилася поруч. Назад мчали бігом, він міцно стискав у своїй долоні маленьку ручку в дутій рукавиці.

З Лерою він в той день так і не поговорив, і на уроки забив ─ пішов на виступ першокласників.

Каринка хвацько розказала свій вірш. А коли їх клас проходив повз, раптом виринула з натовпу, кинулася до нього, притулилася і випалила:

─ Славчику, якби не ти, мене б не стало сьогодні… Назовсім.

От смішненька.

Kateryna Zorina.

Фото ілюстративне.