Про те, що заважає досягти успіху, говориться багато і часто. Багато хто розуміє свої внутрішні проблеми і докладає зусиль, щоб їх позбутися. Ми переконуємо себе в тому, що докладаємо максимум зусиль до саморозвитку та досягнення життєвої мети, але зрештою так і не досягаємо бажаного. Можливо, причина – страх успіху. Психологи називають цей комплекс невротичним синдромом самозванця.
Людям, які мають страх успіху, буває важко довести справу до кінця, особливо якщо очікуваний результат значущий і престижний. Вони схильні принижувати цінність своїх досягнень та заслуг близьких людей, а також будь-яких стосунків.
Ті, хто страждає страхом, страхом успіху, схильні пояснювати свої досягнення чим завгодно: вдалим збігом обставин, везінням, особистим чарівністю, прихильним ставленням впливових людей, але тільки не наявністю у них здібностей і таланту. Досягнутий цими людьми успіх, на їх думку, нічого не вартий порівняно з тим, що могло б бути або що зроблено іншими, або що принесло б реальну вигоду. Вони побоюються різних неприємностей, які спричинить їх успіх: заздрість, сварки, конфлікти, нові навантаження тощо.
Ті, хто відчувають страх і страх успіху, схильні уникати конкуренції, суперництва — не тільки зовнішнього, а й внутрішнього (мисленного). Свідчення власної привабливості та популярності, навіть просто гарного відношення з боку оточуючих викликають у них тривогу та напругу. Водночас спілкування з тими, від кого вони якось залежать (або навіть думають, що залежать) — від начальства до виховательки дитячого садка, куди ходить їхня дитина — нерідко робить їх дуже скутими.
Звичайно, багато хто з цих людей зазнає труднощів у професійному зростанні, кар’єрі, як би вони не були компетентні і підготовлені. Боязнь і страх успіху спричиняє зниження працездатності. Якщо ж такі люди чогось досягають, то часто втрачають інтерес до своєї роботи чи відчувають нестримне бажання змінити її. Наближаючись до піку досягнення, замість захоплення, ейфорії відчувають глибоке, паралізуюче зневіру і в результаті таки вислизають від успіху!
Одна з причин формування нав’язливого страху перед успіхом – дефіцит батьківського кохання та прийняття. Якщо батьки часто піддавали дитині критиці, рідко її хвалили, пред’являли до неї завищені вимоги, вона має всі шанси вирости у надвибагливого до себе дорослого.
Виникненню синдрому самозванця можуть сприяти будь-які, так чи інакше, події, що травмують самооцінку – від провалу на іспитах до краху на любовному фронті. Знедолені, незаслужено скривджені, грубо і несправедливо розкритиковані, такі люди витрачають довгі роки на те, щоб взяти реванш, довести собі та оточуючим, що вони чогось варті. Але так і не можуть здобути впевненість у собі…
Якщо більше половини наведених нижче тверджень здаються Вам вірними, то, можливо, страх успіху відіграє істотну (і, зрозуміло, негативну) роль у Вашому житті.
Я нерідко кидаю розпочату справу, навіть якщо вона успішно просувалась і була перспективною.
Коли мені вдається чогось досягти в житті (або мені просто починає везти), за цим неодмінно будуть неприємності.
Мені завжди чогось не вистачає для досягнення справжнього успіху.
Коли мої справи йдуть добре, у мене одразу починаються проблеми у стосунках із близькими.
Я волію не брати на себе зайву відповідальність і не обнадіювати інших.
Потрібно більше думати про те, щоб уникнути невдачі, ніж про те, як досягти успіху.
На відміну від багатьох, я не прагну до зовнішнього прояву успіху.
Для мене дуже важливо бути господарем собі та своєму часу.
Я дуже не люблю приймати важливих рішень, особливо тих, які можуть мати незворотні наслідки.
Я нерідко відчуваю незручність, коли мене хвалять чи кажуть мені компліменти.
Коли я був(а) дитиною, дорослі ставилися до мене дуже вимогливо, та й зараз мої близькі не надто поблажливі.
Як тільки мої особисті та професійні справи йдуть на лад, я неодмінно все сам(а) собі псую.
Краще жити спокійно, уникаючи серйозних змін та не привертаючи до себе уваги.
Іноді мені буває абсолютно необхідно щось радикально змінити у своєму житті, найкраще – на діаметрально протилежне.
Коли в мене все йде добре, я нерідко втрачаю інтерес до життя, відчуваю пригніченість, тугу, прагнення кудись втекти, мені стає ненависна рутина.
Зрозуміло, що наведений тест далекий від детального психологічного тестування. Це лише мала дещиця необхідного скрупульозного аналізу. Але якщо, прочитавши його, Ви виявили недобре, слід:
Насамперед визнати, що страх успіху має місце.
Намагатись зрозуміти, звідки «ростуть ноги» страху перед успіхом, розібратися в причинах виникнення проблеми.
Об’єктивно та тверезо оцінити свої досягнення.
Не приймати на віру всі критичні зауваження на свою адресу, далеко не завжди вони справедливі. Зрештою, спитайте себе: «А судді хто?».
Пам’ятати, що ніяка робота не може обійтися без помилок і промахів, – постарайтеся ставитися до них спокійніше. Як сказав мудрець: «Падає той, хто біжить. Той, хто повзе – не падає”.
Взяти аркуш паперу та ручку, записати всі свої переваги та вигоди, які прийдуть разом з успіхом. Прочитайте цей список, відчуйте гордість за себе і скажіть «Я цього гідний!».
Навчитися з вдячністю ставитись до тих дарів, які посилає вам життя. Наприклад, віруюча людина жодне випробування чи нагороду, яку посилає доля, не вважає випадковою. Зрештою, не так важливо, випадково чи ні ви опинилися в сьогоднішній точці успіху. Набагато важливішим є те, як ви використовуєте цей шанс, нагороду, лотерейний виграш або аванс долі.
Також рекомендую прочитати статтю «Як стати оптимістом», в якій ви знайдете багато корисних порад.
