Ми молимося в різних обставинах, з різних нагод і в молитві часом просимо про дуже різне. Але що таке молитва? В чому особливість християнської молитви? І чому молитися є так важливо?
Святі отці називали молитву диханням душі. Коли людина є живою, вона дихає. Коли стикається з якимось фізичним навантаженням: швидко йде або починає бігти – вона починає частіше дихати. Дихання – одна із суттєвих ознак життя. Хто не дихає, той не живе, щось подібне є і з молитвою. Молитва є ознакою духовного життя.
Коли хтось не молиться або має певні труднощі в молитві, це означає, що в нього духовне життя починає потрохи завмирати.
І навпаки, коли ми переживаємо якісь труднощі, виклики, які мусимо долати, цілком природно, що наше серце, наша душа, наш дух потребують частішої і глибшої молитви, для того, щоби мати силу рухатися вперед.
Молитва – це спілкування, це розмова між людиною і Богом.
Для того, щоби добре спілкуватися з якоюсь людиною, найперше потрібно мати до неї особисто добре відношення, певний стосунок. Дуже часто, спілкуючись з іншою особою, ми можемо її не чути.
Іноді, коли ми говоримо з іншою особою, ми наче говоримо самі з собою. І навіть якщо інша особа хоче щось сказати, ми дуже часто її не чуємо.
Щось схоже є і в нашій молитві. Тому так важливо на початку молитви до неї приготуватися. Зупинитися і усвідомити, перед ким я стою, до кого я звертаюся, до кого скеровую свою увагу і до кого я маю відкрити своє духовне вухо.
Дорогою приготування до молитви є дорога приготування нашої уваги. Тому Христос каже: “У вашій молитві не будьте багатослівні, як погани”. Ти як молишся, зайди у свою кімнату, зачини за собою двері і промовляй до твого Небесного Отця, який є у тайні, щоб він, побачивши тебе в таких обставинах, міг тобі відповісти.
Очевидно, що тут не йдеться лише про якусь кімнату з фізичними стінами. Ідеться про мій внутрішній духовний світ.
Християни завжди усвідомлюють, що ініціатором такої розмови є не ми, а Бог. Це Він перший стукає до мого серця, це Він перший хоче зі мною заговорити, навіть тоді, коли я Його не чую чи я від Нього втікаю. Він перший торкається до мого серця. Тому дуже важливим елементом християнської молитви є присутність Святого Духа.
Святий Дух є учителем молитви.
Коли ми заходимо у нашу внутрішню кімнату, заходимо у наше серце, воно не є порожнє. Там, у глибині свого внутрішнього світу, там я остаточно віднаходжу Божу присутність. Тому що ми, християни, є храмом Святого Духа. І Дух Святий говорить у нас. Святий Дух намагається вивести мене з моєї самотності і увести у діалог з Богом. Я у своїй молитві не говорю сам з собою, я у своїй молитві розпочинаю спілкування з моїм Богом, до якого він мене надихає.
Бог до мене говорить, а я повинен прислухатися і відповісти.
Для того, хто вчиться молитися, є така добра порада. На початку кожної молитви прочитати якусь маленьку фразу із Святого Письма. Послухати Бога через слово Євангелія і запитати себе, а що я маю Йому відповісти.
Справжня молитва – це діалог від серця до серця, коли Бог відкриває серце до мене і хоче, щоб я відкрив своє серце до Нього.
Тоді ця молитва матиме добрий фундамент. Якщо я спочатку буду готовий послухати, а потім говорити, тоді цей початок буде добрим.
Християнин у своїй молитві, у Дусі Святому говорить до Бога, як до рідної особи. Дух Святий налаштовує нас на розмову з нашим Небесним Отцем, як з рідним татом.
Для нас, християн, Бог є тим, хто нас любить, дихає нами. Ми говоримо з Богом, як з рідною особою, яка нас любить.
Блаженніший Святослав Шевчук
