Спостереження санітарки здивували лікарів. Вона безпомилково вказувала на тих пацієнтів, які швидко йшли в інший світ – хоча нічого не віщувало такого кінця.
Не було прямих підстав. І на розпитування санітарка відповіла: мовляв, вони поводяться якось не так. Нічого не вимагають, нічого не просять, всім задоволені. І з вікна їм не дме, і подушка не тверда, і лікар все правильно говорить, і годують нормально. Не скандалять і ні на що не скаржаться ці люди. Не виявляють незадоволення. Їм все одно, що повидло, що щось інше.
Відчуженість і буддійський спокій. А це…погана ознака.
Якщо людина в лікарні, вона повинна жваво цікавитися своїм станом. Наполягати на лікуванні, просити уваги. Якщо у людини труднощі в житті – вона повинна намагатися їх вирішити. І поліпшити своє становище, звертаючись за допомогою. Якщо з вікна дме і лежати незручно, треба змінити положення. Якщо суп холодний, треба сказати про це і попросити підігріти…
Поки людина помічає незручності і робить зусилля, вона живе. Це хороша ознака. Коли мовчить і все приймає – погана. Їй вже все одно. Вона вже наполовину не тут. Вона спить. Так що вираз незадоволення, вимоги, прохання, непорозуміння – це нормальний перебіг життя. Якщо є підстави, звичайно.
Активне прагнення поліпшити своє становище і інтерес до власної долі – хороші ознаки. Це – бажання боротися. А значить, жити”. Жити-значить боротися!..і за життя теж!
Кір’янова Анна, психолог, філософ.
