fbpx
Дозвілля
Спочатку почала помічати, як він затримується на роботі, крутить в руках телефон постійно. Потім став відповідати на дзвінки на балконі. Загалом, все стандартно. Але те що було потім, досі мене радує, хоча пройшов вже не один рік

Почалося все банально, про це і розповідати не варто.

Спочатку почала помічати, як він затримується на роботі, крутить в руках телефон постійно. Потім став відповідати на дзвінки на балконі. Загалом, все стандартно.

Але те що було потім, досі мене радує, хоча пройшов вже не один рік.

Напружена атмосфера наростала і я вже відчувала, що ось-ось чоловік порушить тему розлучення.

Льошка довго ходив, м’явся по квартирі, а потім нарешті сказав:

– Оль, коротше. Давай поговоримо.

– Коротше, давай – знизала плечами я – Хоча мені і так вже все зрозуміло.

– Ну тим простіше – важко зітхнув він – Давай тоді все вирішимо відразу. Налаштований я серйозно.

– Так я вже давно готова – кивнула я – Ти як, тимчасово йдеш, або на зовсім? З розлученням?

– З розлученням – сідаючи поруч, відповів Олексій.

− Ну добре, тоді я зараз Кирилові (це син наш) речі зберу, і можете йти.

Тут треба було бачити його обличчя.

Повільно повернувся до мене, подивився і каже:

– В якому сенсі Кирилові речі складеш?

– У прямому – твердо відповіла я – Дашка зі мною залишиться, а Кирила з собою візьми. Йому батько потрібен обов’язково. Ти ж хороший тато?

– Е – е – е – е – тільки і зміг сказати вражений, аж зблідлий чоловік – Діти зазвичай з мамою залишаються. У тебе що взагалі совісті немає? Як я взагалі міг з тобою прожити стільки часу – він схопився за голову.

– А що такого? Чому я повинна двох виховувати, а ти зі своєю коханою веселитися? Ти ж там життя пішов налагоджувати сімейне? Ось вважай, дитина у вас вже буде! Пів справи зроблено!

– Та ти що говориш таке?

Ігор схопився з дивана і почав надзвонювати новому коханню.

– Ти уяви! – каже він в телефон – Вона речі сина збирає. Хоче, щоб я його з собою взяв!

Сиджу на дивані сміюся. Чекаю чим справа закінчиться.

Коротше вони не знайшли спільної мови по телефону, потім він до неї поїхав, умовляти її мабуть сина нашого виховувати.

Та йому відмовила. Він повернувся похмурий, намагався зі мною помиритися. Щось там про помилку в житті і про усвідомлення бурмотів.

Та мені він уже був і не потрібен. Розчарування так глибоко в середині мене вже було, та й я якось уже до думки, що він піде звикла.

Пішов до мами жити. Досі один, втім, як і я. А сина я йому тоді віддавати і не думала. Стіною б стала.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.