Захоплення справжніх жінок.
У дитинстві я дружила з хлопчиком, який розповідями про свою сім’ю веселив весь квартал. У нього були: мама Оля – дитячий лікар, тато Рома – аспірант, Бабуся Надя – бухгалтер і дідусь Вова – поганий приклад. Зараз я розумію, що це зовсім не смішно.
Сьогодні я була поганим прикладом для дівчинки приблизно шести років. Їду в електричці, читаю книгу на планшеті, не порушую громадський порядок.
– Тьотю, – запитав ангел в рожевій сукні і в короні, – а чому ти не нафарбувала нігті? Мама каже, що дівчатка завжди повинні фарбувати нігті.
Я їх не просто не нафарбувала, я їх ще й обстригла під корінь.
– У мене є хобі. Я займаюся фехтуванням, і ніякий манікюр на моїх руках не тримається. А ти що любиш робити? У що граєш?
– Ми з мамою граємо в салон краси.
– А ким ти хочеш стати, коли виростеш?
– Я вийду заміж.
У шість років я бігала по двору з друзями і мріяла бути п’ятим мушкетером. У мене була шпага з палиці з приробленою пластиковою кришкою, плащ з бабусиної хустки і солом’яний капелюх з пір’ям. Через рік мене віддали на фехтування. Я не домоглася в спорті видатних успіхів, але у мене хороша постава, швидка реакція і бойовий запал.
Ким я хотіла стати, коли виросту? Аквалангістом, мандрівником і кінологом, а ще мріяла писати назви вулиць на стінах будинків (хто-небудь знає, як називається ця професія?).
Чого мене вчили дорослі? Та, нічому особливому. Купували фарби, альбоми, книги. Платили за гуртки. І не сильно лаяли за підпалений килим і наслідки хімічних дослідів у ванній кімнаті. Хвалили за малюнки і допомагали збирати конструктор. Не забороняли створювати чарівний світ з феями і драконами з підручних речей.
Я не знаю, чи було моє дитинство щасливим чи ні. Воно просто було. Час, коли дорослі просто раділи тому, що я у них є, весела і здорова і зовсім не будували планів на моє майбутнє.
Я хотіла розповісти дівчинці, що в світі багато цікавих занять, крім заміжжя і салонів краси. Але зловила погляд її мами і вирішила промовчати.
Зараз зростає нове покоління дівчаток. Яким з раннього дитинства вселяють, що у жінки може бути тільки одна мета – вдало вийти заміж. Що зовнішність – це головне. Не зробиш манікюр – залишишся одна. Одягнеш джинси – справжній чоловік на тебе навіть і не подивиться. Побачить тебе без косметики – від пережитого осліпне. Вийдеш з дому виносити сміття в тапочках – у кавалерів, що повз проходять назавжди пропаде любов до жінок.
Виявляється, дуже тендітний народ ці справжні чоловіки. Тому їх треба всіляко оберігати. Вставати на годину раніше, щоб нафарбуватися. Завжди носити взуття на шпильках, пуш-ап і панчохи. І всі свої дії оцінювати з єдиної позиції: «чоловікам це подобається або чоловікам це не подобається».
У мене одного разу екзотична тваринка жила. Так ось, з нею мороки було менше. Але як кажуть, в кожній хатинці – свої брязкальця.
Кожна з нас може сама вибирати, в які ігри грати. Тільки я не розумію, навіщо цих ігор вчити дітей. Виростуть – самі розберуться.
Ніякого висновку з цього тексту не буде. Просто мені здається, що якщо дати дітям (будь-якої статі і віку) можливість вирішувати, що їм робити і чим займатися, щасливих людей буде більше.
Автор: Олена Пacтернак.
Фото ілюстративне.
