Після того, як Алла втратила свого маленького сина її життя ніби зупинилося. Вона не помічала навколо себе ані рідних, ані друзів, ані самої себе. Вона, ще зовсім молода жінка повністю втратила жагу до життя.
У Алли просто опустилися руки, вона закинула усі справи, звільнилася з роботи і безкінечно сумувала, її колись такі гарні зелені очі змарніли від сліз. Вона перестала прати, готувати, прибирати іноді забувала елементарно розчесати волосся. Жінка не жила, а існувала.
Її чоловік, Марко, який завжди був поряд не знав, як їй допомогти. У нього й самого душа розривалася на шматочки, але він мужньо тримався і нічого нікому не говорив. Чоловік всіляко намагався привести Аллу до тями, витягнути її із глибоких переживань, пояснити їй, що вона не винна у тому, що трапилося і що вона мусить рухатись далі, бо життя продовжується. Однак, йому ніяк не вдавалося до неї достукатися.
Одного ранку Алла підійшла до чоловіка сама не своя:
— Сьогодні наш хлопчик прийшов до мене уві сні уявляєш? — на її обличчі була радість від того, що вона знову побачила свого синочка, поєднана із глибоким смутком від того, що це був лише сон. — Він сказав, що дуже сильно мене любить і щоб я припинила лити стільки сліз, бо у нього для мене є особливий подарунок і простягнув мені у своїй маленькій долоньці дві фасолинки. Такий дивний сон, правда?
— Хм, фасолини? Цікаво, що б це могло означати,— замислився Марко.
Минав час, на фоні постійних переживань у Алли погіршувалося, самопочуття, після довготривалих вмовлянь чоловіка, вона погодилася піти на обстеження. На консультації вони почули невтішні новини. У Алли виявили серйозні проблеми. Вердикт жінка сприйняла, абсолютно спокійно та беземоційно. “Мене не лякає нічого, бо я все одно не бачу сенсу існувати далі” – холодно сказала вона чоловікові, який був просто приголомшений почутим.
Марко не так давно втратив сина і він не міг дозволити собі втратити ще й кохану дружину!
Попереду Аллу чекало довготривале обстеження. На одному з таких лікар довго вдивлявся в екран апарату і не говорив ні слова.
— Лікарю, не мовчіть, кажіть вже, що там, усе настільки погано? – нервував Марко. Йому кремезному дорослому чоловікові наверталися на очі сльози, від страху перед відомістю.
— Мені нічого вам сказати, зараз самі все почуєте, — промовив лікар і у кабінеті гучно залунало ритмічні стуки маленьких сердечок. — Ось ваша серйозна “проблема” , а точніше дві. — голосно засміявся лікар, обводячи ручкою дві плямки, схожі на фасолинки. — Вашим малюкам вже виповнилося 20 тижнів.
У Алли пропав дар мови, а Марко розплакався, як мала дитина. Жінка заплющила очі підняла голову догори і подумки промовила: ” Спасибі тобі за подарунок, наш любий синку!”.
Автор: Нікуліна Іванна.
Фото ілюстративне.
