Однак зустрівши Георгія, всі страхи розвіялися самі собою – він був спокійним і впевненим, надійним і добрим. Поруч з ним було не страшно, він і сам пережив важке розлучення, сам залишився з сином – після цього він переглянув усе своє життя, вирішив, що якщо знову зустріне любов – зробить все щоб не повторювати колишній досвід.
Син Георгія, Олексій, сумував за своєю мамою – та жила недалеко, але з хлопчиком спілкуватися не хотіла, була занадто захоплена новим чоловіком і перебувала в очікуванні нової, спільної дитину.
Незабаром Ольга та Георгій зважилися побратися, рішення жити разом було важливим кроком – потрібно було притертися не тільки один до одного, але і допомогти дітям знайти спільну мову. Донька Ольги, Олена, була відкритою і товариською дівчинкою, так що з усіх сил тягнулася до зведеного брата, але він поводився відсторонено і погано йшов на контакт.
Георгій намагався приділяти увагу синові, але все одно цього було недостатньо – надто сильними були переживання від зміни місця проживання, нової мами і названої сестри.
Незважаючи на всі труднощі, подружжя намагалися не засмучуватися, дбали про дітей і придумували безліч способів згуртувати створену сім’ю – часто вибиралися за місто, купалися в озері, грали в рухливі ігри у дворі. Вони були впевнені, що їх зустріч не була помилкою, і другий шлюб стане щастям для них обох, і для дітей теж.
Тільки от щастя тривало недовго…
Георгій отримав пошкодження на роботі і зліг. Незважаючи на всі зусилля, краще йому не ставало, і через два місяці його не стало.
До такого повороту ніхто не був готовий… Ольга була впевнена, що вони з Георгієм проживуть решту життя разом, до останнього дня. А маленький Олексій став нікому не потрібний – рідна мати заявила, що не збирається брати його до себе, в нову сім’ю, інші родичі також не виявили жодного бажання піклуватися про нього.
Ольга без зайвий роздумів оформила опіку над хлопчиком, адже це був син її коханого чоловіка.
Тільки ось Олексій дуже змінився після відходу батька, став ще більш замкнутим, тихим, часто плакав ночами і на розмову не йшов. Ольга вирішила, що ні за що не відступиться і буде всіма силами добиватися прихильності хлопчика, ніколи не покаже йому, що він нікому не потрібен – адже вона полюбила його як рідного.
Олена теж намагалася знайти підхід до зведеного брата, читала йому книжки, запрошувала гратися, малювала йому смішні картинки. Але Альоша залишався сам по собі, не хотів нікому відкриватися.
Ольга вирішила, що потрібно підтримувати той спосіб життя, що вони завели разом з Георгієм – продовжила возити дітей на пляж, на природу, багато часу проводила з ними за спільними іграми. Це була кропітка праця – терпіти мовчання Олексія, його примхи і образи, намагатися знайти дорогу до його маленького сердечка.
Одного разу під час прогулянки пляжем Ольга присіла навпочіпки і простягла руки Олексію зі словами:
– Синку, біжи до мене!
Олексій раптом став як укопаний, довго дивився Ользі в очі, а потім закричав:
– Доведи, що тобі не все одно! Що я тобі потрібен як Оленка!
Хлопчина розплакався, а Ольга підійшла до нього і міцно обняла:
– Ти – мій синочок, мій назавжди. Я тебе ніколи не покину, так і знай. Мені теж дуже не вистачає твого тата, я сумую за ним і часто хочу поплакати, але не можу – щоб тебе не засмучувати. Якщо ти дозволиш, я буду тобі мамою, як і Олені. Ви обоє мені рідні!
Олексій довго плакав, спочатку відштовхуючи Ольгу, а потім здався і обійняв її у відповідь:
– Мамо, не покидай мене ніколи.
Олена підійшла і обняла брата, і вони довго ще стояли втрьох, обнявшись… А далі були будні і свята, порозуміння і протистояння, але це вже була зовсім інша історія, про стосунки і життя трьох рідних людей.
Фото ілюстративне.
