fbpx
Дозвілля
Щось у зовнішньому вигляді незнайомки мене насторожило і я не пішла – побігла за нею. Йшла і довго не могла зрозуміти, що ж мене так збентежило, аж доки не дійшло. Очі. Саме такі очі я бачила у дзеркалі після того, як мене залишив чоловік. От так виглядає розпач і розгубленість у чистому вигляді

Доню я одна ростила. Коли чоловік дізнався, що у нас буде дитина, то одразу ж втік і більше не з’являвся ні в моєму житті, ні в житті нашої доньки. Та я не скаржуся, у мене розумна, красива та добра донька.

Ось коли вона вже виросла, закінчила школу, то вирішила їхати навчатись за кордон. Англійську вона гарно знала, та й школу закінчила з золотою медаллю. Я дуже пишалася своєю красунечкою. Прожила вона за кордоном шість років і звернулась до мене з проханням: продати трикімнатну квартиру в столиці і гроші позичити їй на житло за кордоном. Там за ці гроші вона могла придбати невеличкий будиночок і не платити за оренду житла так дорого. Обіцяла гроші повернути, щойно вийде на роботу, адже вже закінчувала навчання і мала запрошення від однієї досить таки великої компанії. Зарплатню обіцяли гідну.

Та роки йшли, а обіцянка залишалася лише словами. Згодом Доня стала мені все рідше телефонувати, приїжджати взагалі припинила. Добре, що з роками я змогла провести на дачу(де оселилась тимчасово) газ та інтернет. Тому, умови для життя у мене були нормальні. Я познайомилася з моїми сусідками та сусідами. Наше маленьке селище почало заповнюватися людьми мого віку. Жіночки зі своїми чоловіками по виходу на пенсію переїжджали жити сюди залишаючи столичне житло дітям.

Вирощують овочі і фрукти. Ця справа, до речі, декому крім задоволення приносить і гроші. Наприклад, моя одна сусідка Марина продає влітку свіжі овочі на фрукти, а взимку соління та варення. І люди купляють. Їм подобаються смачні домашні закрутки.

А одного дня я йшла від Марини, ми пили у неї чай, й побачила, як до неї заходить зовсім молода дівчина і купує продукти, але не кілограмами як інші, а по декілька штук. З її зовнішнього вигляду було видно, що у неї якісь негаразди в житті та зовсім немає грошей. Я поцікавилася у сусідки, що це за дівчинка і як давно вона купує продукти . Та відповіла, що ця клієнтка ходить до неї досить таки давно і купує завжди зовсім трошки.

Мені стало шкода дівчинку, адже віком вона була як моя рідна донька. Я вирішила запросити її до себе в гості та пригостити овочами, фруктами та ягодами безкоштовно. Ми познайомилися з дівчинкою, звали її Руслана. Виявилося, що у неї точно така ж історія життя як у мене. Руслану також покинув чоловік як тільки дізнався, що вона при надії, тому вона вимушена зараз жити в цьому селі в будинку без належних умов та ростити свого маленького синочка лише на виплати від держави, яких не вистачає на усі потреби.

Ця історія розчулила мене до сліз. Не роздумуючи я пішла разом з дівчиною і не слухаючи її заперечень забрала її до себе в дім, адже я за роки вже облаштувала своє тимчасове житло. Місця у моєму будинку достатньо для нас трьох. Я буду допомагати молодій мамі з синочком, а вона піде на роботу.

Вже років п’ять як ми живемо разом. Руслана вийшла заміж за дуже хорошого чоловіка. Вони живуть у столиці і приїжджають до мене щовихідних. Усі дружно називають мене мамою, навіть онук. Русланка трудилась тоді майще цілодобово, аби забезпечити себе і дитину, тому її син рідко бачачи рідну маму, став казати оте “мама” мені. Руслана не перечила, так і повелось.

Моя донька досі за кордоном, дім купила вийшла заміж. Нашу країну своєю рідною не вважає і повертатись не планує. Мене в гості не кличе. Я рада що її життя склалось, для матері це головне.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.