Кілька днів тому я дізналася, що перебуваю в любовній трикутнику: я, коханий чоловік і ще одна жінка. Навіть і уявити собі не могла, що колись опинюся в такій ситуації.
Завжди думала, що сім’я у нас міцна і ця ситуація ніколи мене не торкнеться. Зараз докладніше все розповім.
Одного ранку мені чоловік повідомив, що збирається після роботи піти в кафе на святкування ювілею до свого начальника. Звичайно, мені не хотілося, щоб він туди йшов, але відмовлятися від запрошення керівництва нерозумно.
Порадивши йому бути розбірливим у їжі в кількості напоїв, я спокійно зібралася і вирушила також на роботу.
Зазвичай протягом дня чоловік мені дзвонить часто, але того ні разу не зателефонував. В офісі все було, як завжди: біганина, папірці і комп’ютер. Так швидко і пройшов мій робочий день.
Втомлена повернулася на громадському транспорті, хоча зазвичай додому мене возить чоловік. Прийшла і відразу стала готувати вечерю, думаючи, що чоловік скоро повернеться. Потім почала робити домашні справи і навіть не помітила, як прийшла 11 вечора.
Стала дзвонити чоловікові, а телефон відключений. Подумала, що розрядився телефон. Почекала ще годину і вирішила зателефонувати начальнику.
– Вибачте за турботу, Ілля Іванович. З ювілеєм вас, всього вам найкращого. Я дружина Петрова. Скажіть, а ви не могли б мені покликати чоловіка, а то додзвонитися не можу, – сказала я.
– Жінко, ви щось плутаєте? Який ювілей? Я вже давно сплю в своєму ліжку і до речі, день народження у мене влітку, а зараз грудень, – сказав мені начальник.
– Вибачте, я нічого не можу зрозуміти? Чоловік сказав, що у вас свято сьогодні, – продовжила я.
– Секундочку. Ваш чоловік сьогодні відпрошувався раніше з роботи. У вікно бачив, як він сідав в червону іномарку.
Я отетеріла. Якось швидко попрощалася з Іллею Івановичем і поклала трубку. Думки роїлись випереджаючи одна одну. А тут повернувся чоловік такий задоволений і посміхається. Відразу почав мені локшину на вуха вішати.
– Як погуляв, дорогий? – запитала я.
– Ой, кохана, і не питай, просто відмінно. Правда, начальник перебрав, і довелося його везти додому, – заявив мені чоловік.
– А на чому ти начальника віз? На червоній іномарці і водій блондинка? – запитала з сарказмом я.
Чоловік відразу все зрозумів і опустив голову.
– Як ти про неї дізналася?
– Начальнику подзвонила, і він мені розповів. Та й на світ він з’явився влітку. Я тебе уважно слухаю.
– Ти не переймався, – сказав, – Я тебе кохаю і не залишу. Але ти мене теж зрозумій – її не залишу поки. Я вас обох кохаю, але ти моя дружина, так що не переймайся я свій вибір зробив колись і не шкодую про нього.
От тут у мене штори і закрило. Навіть не від того, що я дізналась, швидше його логіка мене вивела з себе.
– А знаєш що, любий. У мене теж любов є. Я себе люблю одну єдину і неповторну. Тому оточую себе тільки найкращим і найціннішим. Пробач, але ти вже не є таким. Бувай, речі я поштою передам, – сказала відчинивши двері.
Він почав доводити мені, що любить. Пояснював мені, що його зради, це так, для здоров’я, а я єдина неповторна і кохана.
Не знаю на що він там собі сподівався і яких результатів очікував від своєї проиови, але я вже не слухала. Враз він мені показався от таким, який є. Спали рожеві окуляри закоханості.
Розлучились ми вже пів року як, а він і досі не полишає надії на воз’єднання. Зхуд. Його мама щодня телефонує і розповідає, як йому без мене не просто і ставить у приклад себе: мовляв живу з чоловіком щаслива, хоча і знаю про його стрибки в гречку.
Ну, шановні, кожному своє, а я на таке ніколи не погоджусь.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
