Я заміжня вже майже двадцять років. Мій чоловік працює будівельником, я – продавцем. Колись ми жили в гуртожитку, багато працювали і збирали гроші на своє житло. За цей час у нас з’явилось двоє дітей. Майже через десять років ми купили квартиру. Це було щастя для нас. Я думала, що тепер наше життя зміниться. Але ніяких змін не відбулося.
Згодом, я помітила, що мій чоловік ніби як розслабився. Він вже не намагався працювати більше або знайти додаткову роботу. Не прагнув до кращого, а задовольнявся тим, що має. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Того, що ми вдвох заробляли ледь вистачало на життя. Ніяких глобальних покупок, а ремонт в квартирі робили раз в три-чотири роки. Проте, чоловік завжди вважав, що у нас все є і ми живемо не гірше за інших.
Коли я починала розмову про гроші, він сердився і говорив, що мені завжди мало, скільки б не приніс. Чоловік не розумів мого бажання жити трохи краще. Я ніколи не просила шубу або машину, а просто хотіла мати хоч якісь зайві гроші і не рахувати кожну копійку. Справа в тому, що я нічим не обділяла чоловіка і дітей. Намагалася купити їм найкраще, приготувати щось смачне, зробити гарні подарунки на свята. Кожна копієчка у мене була на рахунку. Чоловік не звертав на це уваги і не знав, що і звідки береться.
Діти росли, а відповідно і витрати на них. Постійні витрати на одяг, екскурсії, гуртки і так далі. Потім діти пішли вчитися в училище, і витрати зросли ще більше. За весь цей час, чоловік не вникав в ситуацію з грошима. Він вважав, що віддає мені заробітну плату, і цього достатньо. Якщо я говорила, що грошей не вистачає, стверджував, що я погано розпорядилася ними. А заробляє він досить.
Фінансова ситуація не поліпшувалася. Дійшло до того, що я була змушена продати деякі свої прикраси. У мене було кілька каблучок і сережок, які дісталися мені від мами, або які я купила в молодості. Я пішла в ломбард і здала їх. На той момент, мені дуже були потрібні гроші на зимовий одяг синам. Грошей, як завжди не було. Зайняти ні у кого. Я купила все необхідне і ще трохи залишилося. Коли я сказала про це чоловікові, він сказав, що мені вони все одно не потрібні, адже я ніколи їх не ношу. А так, хоч якась користь. У той момент мені було прикро до сліз.
Ще через якийсь час, я змушена була продати свій золотий ланцюжок. Це останнє, що у мене залишилося з прикрас. Коли я його продавала, у мене були сльози на очах. Але сину потрібен був хороший ноутбук для навчання, а чоловік геть не розумів нащо такі витрати, адже він навчався і без усіх цих гаджетів.
Не знаю, як йому вже пояснювати і як впливати на нього. Його зарплатня у двадцять тисяч і моя у дес—сять не покривають і половини наших розходів. Відкрила кредитну картку і вже отримала перші дзвінки з банку.
Поясніть, як можна вплинути на людину, яка задоволена і щаслива маючи крихти. Мені наприклад соромно ходити два роки підряд у одних і тих же чоботах, а він це засуджує і каже, що я не вмію розпоряджатись фінансами.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
