— Що? Ти думаєш, відкрила правду і наша сім’я розвалиться? Та ти просто сліпа. А Оля — розумниця. Вона знає, що без мене вона ніхто. І не подасть на розлучення — нахабно сказав Денис.
Анастасія сиділа за святковим столом і не могла повірити власним очам. Це була річниця весілля її найкращої подруги Ольги — свято, яке та так довго готувала, хвилюючись за кожну деталь. Але зараз Анастасії хотілося встати й піти, не говорячи ні слова. Її погляд був прикутий до Дениса, чоловіка Ольги, який щойно завів за руку якусь дівчину та представив її всім гостям, зокрема своїй дружині.
— Ольго, знайомся, це Лілія, — промовив він зі звичною усмішкою. — Вона допомагала мені з організацією подарунка для тебе.
Анастасія побачила, як обличчя Ольги осяялося радістю та вдячністю. Вона нічого не запідозрила, лише щиро привітала “помічницю”. Анастасія ж не могла повірити у це нахабство — вона точно знала, хто ця Лілія. Вона бачила їх разом раніше, хоч і не наважилася розповісти Ользі про те, що її коханий чоловік веде подвійне життя. Але сьогодні, коли Денис привів її на святкування, терпіння Анастасії добігало кінця.
Коли всі відійшли трохи вбік, вона підійшла до Дениса.
— Денисе, це ж якась насмішка, правда? — прошепотіла вона, намагаючись стримати обурення.
— Ти про що? — з холодним спокоєм відповів він, навіть не глянувши їй в очі.
— Як ти можеш? Привести коханку на річницю весілля? Це просто негарно, — в її голосі було стільки образи за подругу, що вона ледь стримувала сльози.
Денис знизав плечима.
— Це моє життя, Настко. Не втручайся.
— Твоє життя? А як же Ольга? Вона заслуговує на правду! Вона заслуговує на краще ставлення до себе!
Денис усміхнувся, майже з презирством.
— Ти дійсно думаєш, що вона це зрозуміє? Вона занадто сліпа від кохання. Всі ці роки я не грав. Я просто жив, як мені подобається.
Анастасія поглянула на Ольгу, яка у цей час сміялася й щиро насолоджувалася святом, не знаючи про те, що відбувається за її спиною. Її серце стискалося від образи за подругу. Вона знову звернулася до Дениса:
— Я все одно скажу їй. Вона має знати, з ким живе.
— Роби як хочеш, — холодно кинув він, — але зіпсуєш лише її свято, не моє.
Анастасія стояла, вагаючись, не в змозі прийняти остаточне рішення. Вона знала, що правда приголомшить, але також розуміла, що Ольга заслуговує на щастя, а не на ілюзію.
Зрештою, вона вирішила покликати Ольгу на розмову наодинці після вечора, щоб не псувати цей момент для неї. Однак душа її розривалася від безсилля — як сказати подрузі, що її щасливий світ розбитий?
Вечір уже добігав кінця, коли Анастасія нарешті зважилася. Вона знайшла момент, коли Ольга залишилася сама, і тихо покликала її на розмову. Серце билося швидко, але вона знала, що мовчати далі не можна.
— Олю, мені треба тобі дещо сказати, — почала вона, намагаючись зібратися з думками. — Мені дуже важко це говорити, але я не можу мовчати, бачачи, як тебе обманюють.
Ольга здивовано подивилася на неї, намагаючись зрозуміти, про що йдеться. Анастасія набралася сміливості й розповіла їй про Лілію, про те, що бачила їх разом і що ця жінка — зовсім не «помічниця».
— Це зрада, Оль. Твій чоловік обманює тебе. І сьогодні він привів її сюди, просто на твою річницю…
Ольга зупинила її різким рухом руки. На обличчі з’явилося щось холодне й відсторонене.
— Анастасіє, що ти собі думаєш? — проговорила вона з підозрою. — Чому ти говориш мені це зараз, коли все так добре? Ти ж знаєш, як я щаслива з Денисом! Чи ти заздриш моєму щастю?
Анастасія завмерла від здивування. Вона не могла повірити, що Ольга так сприйме її слова.
— Олю, я кажу це не через заздрість, а тому, що тобі треба знати правду! — Анастасія відчула, як до горла підступає клубок. — Я хочу, щоб ти була щаслива, але не в ілюзіях!
— Досить! — різко перервала її Ольга, відводячи погляд. — Мені не потрібні твої поради та твої «правди». Може, ти просто хочеш розлучити нас? Може, це ти зраду шукаєш у всіх? Бо сама не проти? Та тільки мій чоловік на тебе і не дивиться, от біда!
Анастасія ледве стримувала сльози. Розпач й обурення від слів подруги перекрили всі інші емоції.
— Я тільки хотіла тебе захистити… — прошепотіла вона, розуміючи, що всі її спроби марні.
— Тоді краще йди звідси, — відрізала Ольга холодно, уникаючи її погляду.
Анастасія не стала нічого більше говорити. Вона розвернулася й вийшла, відчуваючи, як образа наповнює її зсередини. За її спиною, у залі, залишилися Денис та Лілія, які весело сміялися, спостерігаючи, як Анастасія залишає свято.
Вона йшла вулицею під холодним нічним небом, гадаючи, як могла втратити подругу через правду, яку хотіла відкрити з найкращих намірів. Але зараз вона зрозуміла, що Ольга, засліплена любов’ю, не готова була бачити реальність, а Денис, задоволений своєю брехнею, виграв ще один раунд.
