Господь Бог обіцяв певні дари людям. І надія в цьому контексті – очікування на сповнення тих обіцянок, сподівання на Божі дари. Слово “надія” ми часто використовуємо й на побутовому, так би мовити, “земному рівні”, коли говоримо або мріємо про щось корисне, вигідне для нас. Ось коли я був малим хлопцем, ішов складати іспити, то надіявся, що, може, школа згорить чи мій учитель занедужає… Корислива “надія” пуста сама по собі…
Якщо говорити про обіцянки, то важливою є особа того, хто обіцяє. Адже від цього залежить, чи їх буде виконано. Якщо це Ісус Христос, то можна бути певним, що Його обіцянку стовідсотково буде сповнено.
А якщо обіцяє людина… Мені, наприклад, хтось обіцяє – якщо все буде добре, то купить мені квиток до Китаю, аби я натішився екзотичними красотами тієї країни. У мене виникає така собі суто людська надія на поїздку в Китай. Але вона сповниться, якщо будуть гроші в того, хто обіцяв, якщо в нього гарно складатиметься бізнес, сімейні обставини тощо… Тобто якщо обіцяє людина, то це може бути виконано, а може і не бути. Обіцяв пан кожух, тепле його слово… Обіцяв, але нічого не дав.
Людина може обіцяти і з благими намірами, які, однак, не здатна здійснити, і з метою обдурити, ошукати когось. За радянських часів комуністична партія та її діячі обіцяли людям золоті гори – залежно від красномовства та фантазій обіцяльника. Мета була суто людська – обдурити, поманити, заручитися підтримкою чи щось таке. Ті обіцянки, як бачимо, нічого не варті. Лише те, що обіцяє Бог, може бути певним. Бог не жартує, по-людськи кажучи. Слів на вітер не кидає.
Зневіра є протилежністю до надії і означає її брак. Зневіра – це гріх, бо пов’язана з невірою в Бога, у його Слово.
Блаженніший Любомир Гузар
