Часом людина має нестримне бажання представити себе іншим кращою, ніж вона є насправді. Мовляв, ось Я це можу зробити, ось Я це осягнув чи осягнула, одне слово – ось Я! Не треба плутати таке бажання з гідністю, яка є виявом отого божественного, що є в кожному з нас. Гординя має справу з іншими моральними категоріями – потребою визнання, причому визнання незаслуженого, невмотивованого. Так, аби весь час хвалили, возвеличували, ставили в приклад.
Якщо людина справді вчинила щось достойне, варте уваги та наслідування, то нічого поганого в цьому немає. Прагнення бути визнаним, пошанованим у цьому разі не можна розглядати як щось зле. Але коли досягнення подаються як щось більше, ніж вони є насправді, – то це вже людська вада, пов’язана, крім того, з неправдою чи напівправдою, перебільшеннями.
Коли зустрічаюся з гординею в спілкуванні з людьми, то зазвичай намагаюся не реагувати надто голосно… Можу знизати плечима, усміхнутися. Відразу видно, чого прагне людина – шукає правди чи домагається слави. Надто високу опінію про себе стараюся не підтримувати.
Проявляти погордливість – означає хизуватися тим, чого насправді немає, перебільшувати свої можливості й чесноти. Слово з протилежним значення – покірливість, смиренність. Хоча покірливість теж може бути вдавана, неправдива. Наприклад, я ходив до школи, навчався, мав нагоду багато бачити в житті, здобув чималий досвід, знання, умію помножити два на два, можу оцінити певні речі, щось написати, пояснити комусь. Якби я заперечив, що вмію вирахувати два рази по два, то це була б неправда, фальш. Чи якби Енріко Карузо сказав, що не вміє співати, то ми б усі сміялися. Бо це була б неправда, яка не має нічого спільного з покірливістю.
Інший прояв погордливості – вихваляння власними чеснотами задля приниження інших. Напримір, я мав нагоду бачити щось таке, чого не бачив ти, чогось навчитися, чого не вмієш ти, і, маючи цей досвід, поводжуся зверхньо стосовно тебе. Ти ось, мовляв, нічого не знаєш, не вмієш, а я знаю і вмію…
Блаженніший Любомир Гузар
