Бувають такі періоди в житті, коли ми відчуваємо духовну посуху. Десь зникає те бажання щирої молитви, що з глибоким внутрішнім піднесенням повертає нас до Божої любові. Чомусь більше не хочеться дякувати Богу за день, за те, що маємо. Нема радості від споглядання ікони Христа, Богородиці чи від молитви до святого Миколая.
У такий час варто прийняти цей стан духовного затишшя та не породжувати в собі почуття провини за те, що твоя молитва деякий час не буде радісною та натхненною.
Адже людина – непроста істота. На нас дуже часто впливають обставини, яких, на перший погляд, ми й не зауважуємо.
Ми можемо часто молитися одними й тими ж словами, та чи промовляють вони до Бога те, що хочемо Йому сказати саме ми? Невже Богу потрібна наша завчена та продекламована перед іконою молитва і чим вона краща від нашого мовчання?
Духовні отці Церкви рекомендують в такий період посухи взяти піст та обмежити себе від прийняття Причастя. Здавалося б, парадокс! Але ні: свідомо утримуючись від прийняття Святих Дарів протягом певного часу, ми відновлюємо своє прагнення прийняти Христа і перестаємо сприймати Тайну як звичку – лише як дар!
Усім, хто відчуває потребу щось у своєму духовному житті змінити, дуже радимо поспілкуватися насамперед зі своїм сповідником.
Тож вирушаймо до Різдва – кожен зі своїм даром малому дитятку Христові!
Патріарший Паломницький Центр УГКЦ
