Несподівано в кафе найкращий друг обійняв мене і міцно поцілував…
З Ігорем ми познайомились у п’ятому класі. Він, новачок, переїхав до нас з іншого міста. Пригадую як він у модних джинсах і картатій сорочці зайшов до класу. Половина дівчат одразу у нього закохалися.
Гарний!
До сьомого класу ми майже не спілкувались. Але одного разу Ігор потрапив до лікарні: впав з велосипеда і зламав ногу. Наша староста Настя та ще кілька її подруг попросили мене піти з ними, щоб я ніс пакет із фруктами. Ігор усміхався так, що дівчата не могли й слова сказати. Я зайшов до палати останній, зачинив двері, поставив пакет, привітався і вже хотів йти, аж раптом Ігор вигукнув: “Це єдиний хлопець, що прийшов мене підтримати?! Це ж треба!” За кілька років ми стали друзями нерозлийвода, і саме через цю дружбу в мене теж з’явилося чимало прихильниць.
Я прекрасно це розумів — вони хочуть бути ближче до Ігоря.
Якось ми говорили з ним про дівчат, про кохання. “Кохання… це коли ти ні про що не можеш думати, крім нього! — випалив Ігор. — Але ж як боляче, коли ти знаєш, що в нього інша…” Я розгубився. А Ігор додав: “Так, я гей!” — і опустив очі. А потім поклав свою руку мені на коліно.
Я вилетів з кафе й одразу сів на маршрутку. Я не знав, що зі мною діється. Як він міг обманювати мене стільки років? Навіщо? А що скажуть дівчата? Усі ж будуть показувати пальцем на мене, мовляв, я теж такий. Кілька днів я уникав спілкування з ним. Щораз більше часу приділяв Соломії. Вона завжди мені подобалась, адже була тиха та спокійна і з нею завжди було про що поговорити.
Того вечора я запросив її прогулятися. Ми, тримаючись заруки, йшли парком, говорили про цуценя, яке їй подарували батьки, а ще вона хвилювалася, що ми через кілька місяців роз’їдемося по різних кутках України, адже всі станемо студентами.
Мені стало дуже сумно, і я просто поцілував її. Вона хотіла ще, але я не зміг більше цілуватися. Мені було некомфортно, і насолоди від поцілунку я не відчув. Це сталося зі мною вперше. Ні, не поцілунок, а така реакція на нього.
Із Соломією я не хотів прощатися, бо ми не могли наговоритись, адже в нас було багато спільного. А от цілувати її я зовсім не хотів.
Незважаючи на це, ми почали зустрічатися з Соломією. Одного разу вона запросила мене в кафе. Сказала, що мене чекає сюрприз. Я зайшов до зали і побачив його, Ігоря. Соломія одразу стала виправдовуватися, що їй треба вийти на декілька хвилин, і залишила нас наодинці.
“Я не можу забути, бо люблю”,—тихо мовив Ігор. “Як? Ти закохався в мене? — не вірив я. — Я не гей!” Це все, що я встиг сказати, і раптом він міцно обійняв мене і поцілував у губи.
“А це нічого, що тут люди сидять? Нічого, що я цього не хотів? І взагалі, що ти собі дозволяєш?!” — кричав я. Вибіг з кафе, купив сигарету, пиво і сидів на лавці.
Не знаю, скільки часу минуло, бо я не реагував ні на людей, ні на холод, ні навіть на телефонні дзвінки. Я втікав від себе. Боявся зізнатися собі, що його вуста набагато солодші, ніж Соломіїні.
З нею ми розійшлися через кілька днів. І я знову залишився сам. Рятував спорт, я ходив на теніс і хоча б на кілька годин забував те, що не міг забути. Одного разу після тренування я таки наважився зателефонувати до Ігоря. Що там казати, я постійно про нього думав. Кілька днів ми з Ігорем майже не розлучалися. Йшли додому тільки переночувати і з самого ранку знову бігли один до одного.
А вже через тиждень у нас відбулося це вперше. Ігор розпитував мене, чи були в мене колись стосунки із жінками, щоб я міг порівняти. Я сказав, що не було. Ігор засмутився. У нього теж не було. І я знаю, що не буде. Тепер я дякую Ігорю зате, що він є у моєму житті. Я кохаю. Я щасливий. Хоча і не з жінкою. Так буває…
Вадим, м. Київ
Читайте також:СПОВІДЬ. Я ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА УБИВЦЮ МОЄЇ МАТЕРІ
За матеріалами видання lives
