Сестра має 12 кіз за якими доглядати маю я, каже: “Оксано, ти здоровіша ніж я! На старості відпочиватимеш, а зараз мусиш мені допомагати з господарством! Мої козочки мені як діти!
Але мені вже 60 років, я вийшла на пенсію, і хочу відпочити. Сестра молодша за мене на три роки, але ледь ходить. Завжди скаржиться на самопочуття, але розвела 12 кіз. Спочатку їх було всього дві, а тепер в декілька разів більше. Продати вона їх не хоче, бо то її діти. Молока кози теж не дають, толку з них ніякого. Вся її пенсія йду на корм і сіно, а вона має з цього лиш чашку молока в день.
Сестра в стайні проповодить по пів дня, може до ночі сидіти з тими козами. Коли я питаю в неї, що вона там робить так довго, сестра каже: “Я з ними там спілкуюсь, глажу їх, вони так ластяться до мене. Чухаю їх за вушка та розчісую волоссячко”.
Соромно перед людьми, що у нас в дворі бігає 12 кіз, ніякого порядку біля хати не можемо навести. Ні квіти посадити, ні вазони поставити, бо кози все згризуть. Сусіди кажуть, що у нас не двір, а циганський табір. А сестра думає, що вони їй заздрять.
Я все розумію, але чому вона вирішила що за ними доглядат маю я. Кожного разу жаліється мені як їй важко і аби я їй допомогла. Я звичайно, йду і допомагаю їй. Після роботи замість того аби відпочити чи зайнятись хатними справами, йду з сестрою до стайні.
Чоловік сміється з мене, каже що сестра мене використовує як може. Бо я їсти їй готую, за продуктами на базар їй ходжу. Нема слів як це набридло мені. В неї своїх дітей немає, от вона і знайшла в козах своє спасіння. Але за рахунок моєї праці і часу.
Недавно до нас приходила сусідка, сказала що хоче взяти у нас одну кізоньку. В неї народився внук, і хоче би він пив козяче молочко. Сестра їй зразу відмовила, бо кози це її віддушина і діти.
