– Юра, ти три дні не ночував удома. Може поясниш причину?
– Люся, не запитуй! Може, ми на рибалку з друзями їздили…
– Дуже добре! Рибу давай! – сказала я з сарказмом.
– Яку рибу? – не зрозумів мій чоловік.
– Ту, що наловив. Зазвичай рибалки рибу додому возять.
– У нас не клювало. Ми поїхали просто відпочити, – не змигнувши чесав Юра.
– Гаразд проїхали. Мені гроші потрібні. Риточка занедужала.
– Люся, у мене немає зараз грошей. Доведеться почекати до зарплати.
– Як це немає? Ти ж тільки зарплату отримав! – знову здивувалася я. – Наша дитина не здорова! За що мені купити те, що виписав сімейний?
– Не знаю, зроби доньці чаю гарячого. Як люди в старовину робили? І взагалі, що за питання, бачиш я виморений! – сказав Юра, і пішов в кімнату.
Ми були одружені вже шість років. Спочатку, Юра не збирався одружуватися на мені, але після того як я відчула, що при надії, наші батьки зробили все, аби ми розписались.
Напевно тому, мій чоловік ставився до мене байдуже. Юрі зручно було жити зі мною. Мій батько, купив нам квартиру, ми переїхали жити з села в місто. Ось тільки гроші в сім’ю Юра не приносив.
Кожен раз отримуючи зарплату, мій чоловік пропадав на кілька днів, і приходив потім без копієчки. Я закривала очі на все, думаючи, що він подорослішає трохи і зміниться.
– Юра! – уже не стримувалась я, – Мені байдуже де ти був, але хоч триста гривень мені необідні от прямо зараз.
– Люся! Знаєш що? Думаю, нам необхідно пожити трохи окремо! – сказав мій чоловік, і став збирати речі.
– Ти зібрався нас залишити в такий момент?
– Так! Ти сама цьому посприяла! Не вмієш розпоряджатися грошима, а мене крайнім робиш!
– Якими грошима? Моєї зарплати вистачає на продукти і оплату комунальних, від тебе ж ніякої допомоги немає!
Юра не став слухати мене, він зібрав сумку з речами, і пішов. Я не знала, що мені робити і де брати кошти. Зібравши останні копійки, я пішла купувати хоч те, на що вистачить. Грошей мені вистачило тільки на якийсь дріб’язок. У розпачі, я вийшла з приміщення і гірко заплакала.
– Дівчино, у вас грошей не вистачило? Скажіть, що вам потрібно, я куплю, – сказав незнайомий хлопець у мене за спиною.
– Що ви? Це не зручно. Спасибі, я як небудь сама розберуся, – промовила я.
– Через 10 хвилин вони зачиняються. Ви встигнете до цього часу прийти сюди з грошима? Хто у вас занедужав? Ви собі купуєте?
– Ні, донці…
– Тим більше, ви не маєте права відмовлятися від допомоги. Дайте сюди ваш список!
Чоловік взяв у мене листочок з призначенням, і пішов. Мені було дуже незручно, але я розуміла, що інакше просто не отримаю того, що необхідно дитині. Через кілька хвилин, незнайомець повернувся, і простягнув мені пакет з усім необхідним.
– Спасибі вам! Дайте ваші координати, я обов’язково поверну вам борг, – промовила я.
– Ви хіба не впізнали мене? – посміхнувся хлопець.
– Ні. Ми ніби не знайомі з вами…
– Ми живемо з вами в одному будинку, тільки ви в першому під’їзді, а я в другому. Ви часто з донькою граєте на майданчику, я бачу вас, коли гуляю з собакою. У мене лабрадор. Впізнали?
– Точно! Тепер так! – посміхнулася я.
Діма провів мене до під’їзду, і побажав Риті якнайшвидшого одужання. Я ще раз подякувала хлопця, і пообіцяла віддати борг. На наступний день, Дмитро прийшов до нас з великим пакетом фруктів.
– Привіт, ось заїхав на ринок за продуктами, і вирішив Риті вітамінів трохи взяти.
– Не треба було, мені дуже не зручно. Заходьте, я хоч чаєм напою, – промовила я. – Може ви зголодніли? Я смачне приготувала.
– Не відмовлюся! Я ще не вечеряв, – посміхнувся чоловік.
Відтоді, ми стали дружити з Дмитром. Ми часто зустрічалися на вулиці під час прогулянки. Я гуляла з Ритою, Діма зі своєю собакою. Іноді ми разом ходили в парк. Рита дуже прив’язалася до чоловіка, Діма грався з нею, і часто купував усілякі смаколики. Я відчувала, що закохуюся в хлопця, якщо ми довго не бачилися, то я починала нудьгувати.
Юра, весь цей час, не давав знати про себе. Нещодавно мені зателефонувала приятелька, і сказала, що бачила мого чоловіка в компанії ефектної блондинки. В принципі, мені було байдуже. Я весь час думала про Діму.
Якось увечері, я почула, що хтось відкриває двері ключем. До кімнати увійшов Юра, і як ні в чому не бувало, кинув свою сумку в шафу.
– Здрастуй, Люся! Як ви без мене? Нудьгували за папкою? – весело запитав Юра.
– Ні, не нудьгували! Ти навіщо прийшов? Може тобі не відомо, але я подала на розлучення. Забирай свої речі, і йди до тієї з якою був увесь цей час! – .
– Людмила, що з тобою? Ти образилася на мене? Але я всього лише хотів поміняти трохи обстановку. Припини! Тобі це не йде! – сказав мій чоловік, і влігся на диван.
– Юра, я не жартую! Іди!
– Нікуди я не збираюся йти! Це і мій будинок теж! – незворушно сказав чоловік.
У цей момент, у мене задзвонив телефон. Я почула голос Діми в трубці.
– Вітання! Як у вас пройшов день? Як Риточка? – запитав хлопець.
– У нас все нормально, за винятком того, що заявився мій колишній. Ми хоч і не розлучилися ще, але я не хочу перебувати з ним в одній квартирі.
– Люда, нагадай мені, це чия квартира? Твій чоловік прописаний в ній?
– Квартиру купив мій батько і вона у його власності, тут прописана тільки я і дочка. Папа заборонив мені прописувати чоловіка, як знав, що ми, довго не будемо разом.
– Я зрозумів! Випийте з Ритою поки чаю, ми скоро будемо! – сказав Діма, і поклав трубку.
Я так і не зрозуміла, з ким він прийде, але послухала його, і пішла з донькою на кухню.
– Мамочко, я не хочу, що б тато жив з нами, – запхикала Рита.
– Не турбуйся, він скоро піде.
Через півгодини, прийшов Діма з дільничним. Юрко пішов, на цей раз назавжди.
Через рік, я вийшла заміж за Дмитра. Ми чекали поповнення в сімействі, і були дуже щасливі. Я рада, що одного дня просто припинила плисти за течією. Єдине про що я шкодую і досі, це про втрачені у такому шлюбі роки. Якби батьки тоді не були настільки категоричні ми з Юрком ніколи б не стали чоловіком і дружиною.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
